Жовтень 2014: Наш невеликий внесок

Жнива – це завжди прекрасна пора. Все, що люди посіяли –  зійшло, виросло, дозріло. Його можна споживати чи переробляти на благородний напій, з нього можна випікати смачний хліб або приготовляти вишукане блюдо. Та перш, ніж зібрати будь-який урожай, його потрібно добре доглянути, і для цього виявити терпіння й понести витрати. Щоправда, є рослини, які виростають без втручання людини та її догляду. Їх плоди просто збирають із дерев та кущів. Однак будь-який урожай зростає завдяки Божому благословенню, яким Вседержитель благословив видимий світ і яке досі не втратило своєї сили.   А як же із іншим Божим творінням, з невидимим світом? Тут також діють закони сівби, дозрівання й збору врожаю.   Бог запровадив Свою Церкву на землі, а разом з нею Справу відкуплення й створив передумови для того, щоби вона могла розвиватися так, як Він цього бажає. Він послав Свого Сина, Який став Людиною. Його Жертва є запорукою відкуплення. Бог дарував Своїй Церкві апостольське служіння й сакраментальні таїнства, завдяки яким людина має доступ до спасіння. Отже, Бог був і є Творцем видимого й невидимого світів.   Що ж, тепер ми могли б просто споглядати на все це й мовити: «Як прекрасно милостивий Бог усе створив! Тепер нам треба почекати, поки все дозріє і зібрати готовий урожай».  Так, ми, звичайно, молимося про це й відвідуємо богослужіння, але чи достатньо цього? Чи достатньо після богослужіння сказати: «Яка прекрасна була проповідь і як гарно співав хор! …»?    Думаю, що ні. Бо у кінцевому результаті важливо, щоби людина – застосовуючи наше образне порівняння– могла осягнути потрібну зрілість перед збором духовного врожаю. Однак, дозрівання відбувається не само собою. Для цього треба докладати чимало зусиль, сумлінно працювати над собою, зрощувати в своїй душі нове творіння, яке все більше відповідає сутності Ісуса Христа, плекати добрі Божі дари. Ось яким має бути наш внесок. Щоправда, він є незначним у порівнянні з працею, яку виконує Бог, та ним не треба нехтувати.  «Старий Адам» не може ввійти у Боже Царство. Тому важливо працювати над собою. Значна частина духовної праці полягає у виконанні обітниці, даної під час конфірмації: «Я відмовляюся від диявола і всіх його справ …». Не тому, що боїмося Божого покарання. А тому, що в Божому Царстві нема місця страху. Тому, що гріх заважає нам стати гідними, тому, що діла диявола, неначе бур’ян, що заглушує добрий посів, не дає йому дозрівати.  Як кожна людина зокрема несе відповідальність за свої духовну зрілість та гідність, так і ми всією громадою робимо внесок у процес дозрівання та збору врожаю.  Наше завдання, завдання громади, – утішати братів, підтримувати сестер і допомагати їм, молитися за нихі заохочувати працювати над тим, щоб вони виявилися гідними, щоб зберігали вірність, а також, незважаючи на спокуси й випробовування, не втрачали надії та завзяття.   Коли приходить час збору врожаю, то трудяться всі; ніхто не стоїть осторонь. Якщо так працювати, то Небесний Отець поблагословить невеликий внесок кожного з нас і ми зберемо неабиякий духовний врожай.

(Із богослужіння Першоапостола)