На Різдво відбулося щось незбагненне: Божий Син став Людиною, ось Він – новонароджене Немовля, Яке лежить у яслах хліва, а не в царських палатах. Він з’являється на світ не в престольній мантії римського імператора, а, як будь-яка тогочасна бідна дитина, сповитим в убогі пелюшки. І все ж Він – Божий Син.

Новонароджене Немовля, ледве з’явившись на світ, наражається на небезпеки. Про це у дещо прихованій формі мовиться у Євангелії від Івана: «І Світло світить у темряві, і не пойняла Його темрява. (…) Прийшло до своїх, – а свої Його не прийняли» (Від Івана 1,5 і 11).

Євангелісти Лука й Матвій висловлюються конкретніше: ще до народження Немовляти сім’я Ісуса жила бідно. Марія ось-ось мала народити, а у постоялому дворі не знайшлося для неї місця. Сьогодні ми сказали б: їм довелося імпровізувати й вони зупинилися у хліві. Їм довелося вдовольнитися перебуванням серед свійських тварин, яке було далеким від різдвяної романтики. Цар Ірод – згідно з Євангелієм від Матвія – переслідував Немовля, тому що боявся втратити владу; він наказав страти всіх немовлят. Сім’я Ісуса рятується втечею в Єгипет. Та завдяки Божому планові спасіння всезакінчилося добре: «Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей» (Від Луки 2, 52). Прочитаймо ще раз, що мовиться про народження Ісуса Христа в Апостольському Символі віри: «Вірую… в Ісуса Христа, Єдиного Його (Божого) Сина, Господа нашого, Який був зачатий Святим ДухоДухом, народжений Дівою Марією» (КНЦ 2.2.1 і КНЦ ПіВ, №34).

Зачатий Святим Духом

 Для нашого вуха вираз «зачатий Святим Духом» звучить дещо незвично, хоча ці прості слова відображають біблійну цитату: «Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить» (Від Луки 1, 35) – Як це розуміти? Чи так само, як древньо- грецький міф про богів: Зевс входив до земних жінок, й вони народжували напівбогів? Зовсім ні. Тут не йдеться ані про природне зачаття, ані про те, що Народжений Марією – напівбог. Щоб з’ясувати це, нам потрібно звернутися до самого початку Біблії: «А Дух Божий ширяв над водами» (Буття 1, 2). Давньоєврейський вислів «ширяв», має ще й інші значення: «кружляв у повітрі, пурхав, висиджував, роздумував»; до того ж єврейське словосполучення «Божий Дух» має значення «вітер, подих».

Святий Дух – Творець і Творець нового

 Отже, Святий Дух був присутній ще при створенні світу. Подія з Дівою Марією також деяким чином стосується творіння, а точніше нового творіння: із зачаттям Ісуса Христа Бог творив щось нове. Так, як Божа сила уможливила створення світу, покликавши все із небуття, так вона створила в лоні Діви Марії Божого Сина. Спасіння в Ісусі Христі подаровано нам Богом без участі людини; саме про це звіщається в Євангелії від Матвія: «… бо те, що в ній зачалось, від Святого Духа» (Від Матвія 1, 20). Біблійне повідомлення виключає будь-яку думкупро статеву складову, оскільки й відповідний грецький текст має значення «зійти на когось», «кинути тінь». Окрім цього, єврейське слово, що означає Дух, – «pyax» (ruach) жіночого роду, а грецьке слово (pneuma) – середнього роду – обидва слова не є чоловічого роду.

Імена Ісуса Христа – Ісус й Еммануїл

 Дитя Діви Марії одержало одне ім’я: Ісус (Від Луки 2, 21). Це – грецьке написання юдейсько-арамійського Імені Йошуа, яке  було скороченою формою від Єгошуа. Всі ці імена похідні від єврейського слова «рятувати» й означають: «Бог спасе». Так, Євангеліє від Матвія дає таке тлумачення значення Імені Ісус: «… бо Він спасе народ Свій від гріхів їхніх» (Від Матвія 1, 21). Отже, це Ім’я мовить само за себе: Бог через Ісуса Христа спасе Свій народ. Про значення іншого імені, яке мовить само за себе, Ангел об’явив Йосипові. Йосип не хотів ославити Марію й задумав таємно відпустити її. Тоді йому з’являється Господній Ангел. Він звіщає Йосипові, що це Дитя – зачате від Святого Духа і що Йому треба дати ім’я Ісус. Щоб виконалося, – за словами Ангела, – пророцтво, мовлене через пророка Ісаю: «Ось Дівиця зачала, і породить Сина і дасть Йому ім’я Еммануїл», що в дослівному перекладі означає: «З нами Бог». Ісус Христос, щоправда, не одержав ім’я Еммануїл, а – Ісус; однак Ім’я Еммануїл також є правильним, бо згідно з Євангелієм від Матвія має всеохоплююче значення: Він був зі Своїми вибраними під час земного життя й перебуватимете з ними «по всі дні аж до кінця віку» (Від Матвія 28, 20). Слова Ангела, що Дитя має називатися Еммануїл («З нами Бог»), отже, узгоджуються з прикінцевими словами Євангелії від Матвія.

 Ісус Христос – Син Авраама й Син Давида

У Євангелії від Матвія перелічено родовід Ісуса Христа. Це Євангеліє називає само себе книгою про історію Ісуса Христа, Сина Давида, Сина Авраама (Від Матвія 1, 1). Обидва імені, Син Давида й Син Авраама, є не тільки формулюванням, притаманним для вступу книги, а містять у собі підтекст історії спасіння. Авраам вважається праотцем багатьох, не тільки ізраїльського народу. Коли Бог доручив Аврааму, який тоді називався Аврамом, залишити свою батьківщину й переселитися у Ханаан, то мовив до нього: «… А Я виведу з тебе великий народ і поблагословлю тебе; та й зроблю великим твоє ім’я, а ти станеш благословенням» (Буття 12, 2). Коли Ісуса Христа називають Сином Авраама, то це означає виконання цієї обітниці Бога, ба й більше: Бог зробив Ім’я Ісуса великим, оскільки «перед іменем Ісуса» має приклонитися «всяке коліно …на небі, на землі й під землею» (Филип’ян 2, 10). Бог вибрав Давида бути царем Ізраїлю. Посилання на старозавітних отців віри, на Авраама й Давида, свідчать про те, що всі народи, не тільки ізраїльтяни, а й язичники, вибрані Богом. Бог в Ісусові Христові укладає завіт з усіма людьми. Люди, які вступають у завіт із Богом, осягнуть майбутнє спасіння. Бог, як обіцяно в Одкровенні Івана Богослова, перебуватиме разом з ними повіки-вічні.

Джерело: Часопис "Наша сім'я" №1, 2017