Мені далося нелегко виконати прохання і написати цю статтю. Я люблю писати, але не тепер, у травні, у розпал коронавірусу? Адже все здається мені таким недоречним. Як можна жити перед лицем смерті? Як розуміти сучасну історію? Як можна відважитися писати щось перед лицем незбагненного? Я чимало молюся.

 У даний час ми набуваємо досвід, який людство пройшло ще у давнину: вірус здатний вразити й убити сотні тисяч людей. І жодні медичні засоби не допомагають. У деяких країнах заклали навіть братські могили. Жодних відвідувань скорботних і хворих чи людей похилого віку. Заборона виходити з дому чи вирушати у подорож. Відкладаються давно заплановані весілля чи інші урочистості. Наслідки світової економіки й геополітики непередбачувані. Для чого все це? Чому немає Святого Причастя? Чому не дозволяють в і д в і д у в а т и хворих людей? Існує чимало відкритих питань …

Здається, що все змінилось. Чи це так?

Ще Біблія свідчить про такі факти: хвороби, трупи без належного поховання, відсутність можливості виразити співчуття, відсутність урочистостей чи весіль (див., приміром, Єремія 16, 4-9). Єремія тлумачить ці факти як Боже покарання.

А як нам пояснити те, що відбувається? Я гадаю, недоречно твердити, що все, що відбувається, є Божим покаранням. Мені здається, що зокрема у країнах, де хвороби й смерть приховані від суспільного ока, на перший план виходить незаперечний і реальний факт: люди є тлінними, як рослини чи тварини. Про це прямо сказано у Книзі Екклезіаста 3, 19: «Бо доля людей і доля тварин — одна в них доля: як помирають ці, так помирають і ті».

У 1-й главі свого Послання (вірші 24-25) Апостол Петро веде мову про те саме: «Бо кожне тіло, як трава, і вся його слава, немов цвіт трави: трава всохла, і цвіт опав», а також утішає такими словами: « … а слово Господнє повік перебуває. Оце ж воно і є, оте слово, що було вам благовістоване».

 При цьому ми рівняємося на Ісуса Христа, на Слово, Яке стало Плоттю. Про Ісуса ми звіщаємо навіть у цей нелегкий час. Він був мертвий і став живим. Він знає про нашу скорботу (Одкровення 2, 8 і 9). Він не дає відповіді на всі мої запитання, але вселяє надію на спасіння і вічне життя. Я довіряю обітниці Ісуса про те, що ми, коли Він прийде удруге, ні про що не запитуватимемо в Нього. Та ми побачимо Його, як є. Сама присутність Ісуса буде достатньою відповіддю!

 Герт Опденплатц

ДАТА НАРОДЖЕННЯ: 14.11.1964 р

 РІД ДІЯЛЬНОСТІ: комунальний службовець, редактор

АПОСТОЛ З 5.12.1999 р

 РЕГІОН ДІЯЛЬНОСТІ: Майнц, Рейнланд-Пфальц, Саарпфальц, Трір і Вісбаден Регіональної церкви Західна Німеччина, а також країн Буркіна-Фасо, Гамбія, Малі, Мавританія, Нігер, Сенегал у Західній Африці

Джерело: Часопис “Наша ciм’я” випуск 9, вересень 2020