Страх і спокій – абсолютно протилежні поняття. Страх наповнює серце неспокоєм. Страх у гіршому випадку може навіть сковувати людину, викликати паніку чи призводити до неконтрольованих дій.
Якщо уважно приглянутися до світу тварин, то побачимо, що кролики завмирають, щойно побачать змію. Така тактика може бути успішною, якщо змія не помітить жодного шерхоту. Вона просто поповзе далі; однак, таке трапляється дуже рідко. А ось заєць, навпаки, як тільки побачить лисицю, то щільно притискається до землі й прикидається зовсім непомітним. Він продовжує нерухомо лежати, навіть коли лисиця проходить повз нього. Однак, як тільки ситуація загострюється і стає небезпечною, то заєць миттю зривається і стрімголов, зигзагоподібно біжить геть, навіть перекидається у повітрі. Саме так заєць часто спасається від мисливців. Отже, з цього ми робимо висновок: страх – це абсолютно природне почуття, яке рятує життя.
Слово «страх» етимологічно пов’язане зі словами «оціпеніти, остовпіти» від жаху. Саме такою є дія страху. Страх закриває нам горизонт. Чим сильнішим є страх, тим більше ми концентруємося на ситуації чи людині, що викликають страх. Байдуже, чи під час іспиту, чи судового засідання, чи операції, чи хвороби. І такий страх рятує життя, бо ми мобілізуємо духовні й фізичні сили та здатні долати небезпеку.
Мир і спокій, навпаки, відкривають перед нами горизонт, дозволяють краще розгледіти ближнього, якого ми не помічали у момент страху. Спокій створює нам можливості. Перебуваючи у мирі й спокої, ми здатні обирати інший шлях, краще розмірковувати, сприймати й усвідомлювати свої відчуття та діяти свідомо й вдумливо. Однак, стан тривалого спокою усе ж таїть у собі певну небезпеку. Тоді людина, неначе розчиняється у власному комфорті, живе флегматичним, розміреним життям і мета її життя зводиться до задоволення власних потреб.
Апостол Павло у 1-му Посланні до Солунян удало зобразив це так: «Саме, як говоритимуть: Мир і безпечність, — тоді зненацька злетить на них погибель, як біль на вагітну лоном …». В інших перекладах мовиться: «Ось світ, немає жодної безпеки», бо переважає значна й легковажна безпечність. Але якщо ми віримо в те, що Апостол таким чином позбавляє нас від страху й безтурботності, то неабияк помиляємося. Він проповідує не про страх – на відміну від багатьох демагогів, які змушують людей зі страху робити те, чого вони б ніколи самі не робили. А вкладає у наше серце щось інше, дивовижне: «Не спімо, отже, як інші, а чуваймо та будьмо тверезі!»
Апостол радить також «синам дня» «надягнути броню віри та любови й шолом надії на спасіння». Отже, Апостол Павло показує нам третій шлях, який знаходиться між панічним страхом і легковажною безпечністю – це шлях тверезої пильності, надії й довіри до Бога. Шлях, який за будь-яких життєвих обставин нам знову й знову треба шукати й рухатися уперед. Апостол указує нам також на кінцеву мету цього шляху: ми призначені, аби «одержати спасіння через Господа нашого Ісуса Христа». Нехай мир Воскреслого перебуває з вами!
Джерело: Часопис “Наша ciм’я” випуск 10, жовтень 2020
