Вщерть заповнені зали Палаців культури, тисячі людей, спраглих отримати дар Святого Духа. — такою була ситуація в колишньому Радянському Союзі в ті роки. Ейфорія початкового періоду з часом вляглася.
І що далі?
Новоапостольська церква на теренах колишнього Радянського Союзу (частина 3)
До кінця 2004 року багато священнослужителів із Німеччини, Австрії й Швейцарії працювали на ниві Божої справи в колишніх республіках Радянського Союзу, зокрема в Росії. Враження про ті часи ще досі живуть у їхніх серцях. Вони пам'ятають про «місіонерське завзяття», про «досвід великої, радісної роботи, яка приносить задоволення» і «неймовірне почуття бути інструментом у Божих руках».
Новоапостольська церква на теренах колишнього Радянського Союзу (частина 2) [повністю]
Хто міг тоді, ЗО років тому, у час «холодної війни», уявити собі, що Новоапостольська церква зможе пустити глибоко коріння на теренах колишнього Радянського Союзу? Хіба це не диво? Подивімося на історію виникнення Новоапостольської церкви в наших країнах очима тих, хто стояв біля її витоків.
Новоапостольська церква на теренах колишнього Радянського Союзу (частина 1) [повністю]
Окрім 10 заповідей, які є обов’язковими для виконання новоапостольськими християнами, вони сповідують також такі наступні положення Символу віри:
Перше положення Символу віри
Вірую в Бога-Отця, Вседержителя, Творця неба й землі.
Друге положення Символу віри
Вірую в Ісуса Христа, Єдинородного Божого Сина, нашого Господа, Який був зачатий від Святого Духа і
народжений від Діви Марії; Який постраждав при Понтії Пілаті, був розп’ятий, помер, був похований, і зійшов у царство мертвих, але воскрес третього дня із мертвих, Який вознісся в небеса й перебуває по правиці Бога, Всемогутнього Отця, звідки незабаром повернеться.
Третє положення Символу віри
Вірую у Святого Духа, єдину, святу, вселенську й апостольську Церкву, спільноту святих, прощення гріхів, воскресіння мертвих й вічне життя.
Четверте положення Символу віри
Вірую у те, що Господь Ісус Христос править Своєю Церквою, і для цього посилає і буде посилати аж до Свого Другого приходу апостолів, наділяючи їх повноваженнями навчати, прощати у Його Ім’я гріхи й хрестити Водою та Святим Духом.
Центральною подією церковного життя є богослужіння.
Основа старозавітного богослужіння – зустріч людини з Богом. Форми богослужінь розвивалися упродовж тривалого часу. З приходом Ісуса Христа на землі розпочинається нова форма Божого служіння для людей. У словах і діяннях Ісуса Христа закладено основу, яка визначає християнське богослужіння, а саме: Боже слово і таїнства.
Отже, для новоапостольського парафіянина богослужіння – це спілкування з Ісусом Христом через Боже слово й святі таїнства.
Проповідь
У новоапостольському богослужінні визначна роль відводиться виголошенню Божого слова. В основі проповіді лежить слово з Біблії. Його тлумачення у вільній формі складає ядро богослужіння. У центрі проповіді знаходиться Євангеліє, яке свідчить про життя і жертву Ісуса Христа, Його Воскресіння і Другий прихід. Крім того, проповідь допомагає жити життям згідно з Божою волею.
Літургія богослужіння
Під час літургії використовується текст молитви з Євангелія від Матея 6, 9-13:
«Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі; хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство і сила і слава навіки. Амінь.»
Молитва «Отче наш» займає провідне місце у літургії. Це – єдина молитва, яку віруючі вимовляють спільно. Вона є також молитвою покаяння, яка вимовляється перед прощенням гріхів, коли віруюча людина визнає перед Богом свої гріхи.
Прощення гріхів
Прощення гріхів звіщається священнослужителем після спільної молитви «Отче наш» словами:
«За дорученням мого посланця, апостола, звіщаю вам радісну звістку: в Ім’я нашого Господа, Ісуса Христа, Сина живого Бога, вам прощаються гріхи ваші і мир Воскреслого нехай буде з усіма вами! Амінь».
Громада підтверджує прийняте з вірою прощення, спільно мовлячи: «Амінь».
Святе причастя
Святе причастя – головна подія під час богослужіння. Після попереднього прощення гріхів віруючі приходять до вівтаря і споживають Тіло і Кров Ісуса Христа у вигляді освяченої проскурки з хліба і вина. При цьому вони святкують Святе причастя, як вираження вдячності й спомин про Христову жертву (див. Луки 22,19). Це – трапеза сповідання, трапеза єднання, участь у якій беруть також покійні – як ті, хто помер у Христі, так і ті, кому доступ до вівтаря відкриває Божа милість. Це зміцнює надію на незабарний Другий прихід Божого Сина (1 Корінтян 11, 26).
Гідне споживання Святого причастя оберігає життя людини, дароване їй завдяки народженню згори. Воно дарує їй упевненість життєдайного спілкування з Ісусом Христом (див. Йоана 6, 51-58). Одержані таким чином сили допомагають долати те, що перешкоджає спасінню душі, і дозволяє зростати до повного духовного зросту, рівняючись на Ісуса Христа. Отже, під час кожного богослужіння зміцнюється життєдайне спілкування та спільність з Ісусом Христом. [повністю]
Формулювання уявлення Церкви видається церковному керівництву важливим для того, аби її члени у розмовах із людьми, які сповідують іншу віру, могли простими словами чітко розповісти про суттєві ознаки новоапостольської віри й про саму Церкву. Уявлення Церкви про себе є основою для єдиного тлумачення, яке призначене для світової громадськості. [повністю]
У Новоапостольській церкві дарують особливі благословення з нагоди таких подій: конфірмація, заручини, вінчання (церковний шлюб), а також шлюбні ювілеї.
Как правило, эти священнодействия, связанные с дарованием благословения, совершаются на богослужении. Предродовое благословение даруется вне богослужения.
В священнодействии, связанном с дарованием благословения, Бог обращается к искренне просящему человеку и выражает ему таким образом Свое благоволение. [повністю]
