«Не бійся! Тільки віруй!»
Дорогі брати і сестри, наш девіз на 2026 рік – це слова Ісуса: «Не бійся! Тільки віруй!»
Ми живемо у світі, який підносить нам чимало викликів: у суспільстві домінують конфлікти й різкий тон із безліччю думок, у яких про Бога майже не згадують. Страх дуже легко впливає на наші вчинки – він розділяє, дестабілізує і викликає питання: «А що далі?»
Час Адвенту нагадує нам про Божу обітницю послати Спасителя і про її виповнення в Ісусі Христі. Водночас Святий Дух нагадує нам про повернення Христа, Який прийде, аби забрати віруючих до Себе і привести їх у Своє Царство. Це очікування закликає нас готуватися до Його Другого Пришестя. Пророк Аввакум, стикнувшись зі злом, яке панувало на землі, засумнівався і звинуватив Бога в бездіяльності.
Ви покликаний робити добро. Можливо, це робити легше в той час, коли ви насолоджуєтеся чимось приємним і добрим. А декому наразі живеться не так добре: хтось турбується про своє здоров'я, про дітей чи про сім'ю, у когось фінансові проблеми чи проблеми на роботі. І все ж кожен покликаний робити добро.
Нещодавно декілька молодих людей запитали мене, що таке благословення. І вони мали на увазі багатство й успішне життя. Утім, це старозавітне розуміння благословення.
Коли в Новому Заповіті мова заходить про благословення, то завжди мають на увазі стосунки між людиною і Богом. Ісус прийшов на землю і приніс Себе в жертву, аби дати людям можливість встановити досконалі стосунки й досконале спілкування з Богом. Це благословення не залежить від життєвих умов окремо взятої людини. Слова Ісуса з Нагірної проповіді: «Блаженні ті, хто страждають; блаженні переслідувані», були абсолютно новими для іудеїв тодішньої епохи. Досі вони вірили, що хвороба чи бідність є Божим покаранням за людські провини. Але Ісус сказав: «Ні, людина може бути бідною, вона може бути хворою і зазнавати переслідувань, та все ж бути благословенною, бо плекає тісні стосунки з Богом».
Чимало людей сьогодні вважають, що Бог віддалився від них. Вони бачать страждання, кризи та несправедливість і запитують: «Де ж Бог?» Деякі думають, що Він відвернувся від них. Але насправді це не так. Бог любить нас. Він розмовляє з нами, Він діє навіть тоді, коли ми не завжди бачимо чи чуємо Його. Він турбується про те, аби звіщалося Його слово. Євангеліє живе – воно й досі промовляє до нас. Бог продовжує діяти у творінні: Він дарує сонце, дощ, зростання і життя. Він тримає світ у Своїх руках. Але від нас теж багато що залежить.
Своєму творінні Бог відвів людині особливе місце. Бог розмовляє з людиною. Він не розмовляє з горами, деревами чи козами. Єдина істота, з якою Він розмовляє і таким чином звіщає Свою волю, — це людина. Так Бог чинив у всі часи.
З першими людьми Він розмовляв безпосередньо, згодом Він також розмовляв напряму з Авраамом. З народом Ізраїлю Бог не розмовляв безпосередньо; це викликало б у нього страх. Тому коли Він хотів щось повідомити, то розмовляв з Мойсеєм, а Мойсей потім передавав це ізраїльтянам. Згодом Бог говорив через пророків. Потім прийшов Ісус Христос — Бог став Людиною. Ісус розмовляв безпосередньо з людьми.
Нам, християнам, у своєму житті треба опиратися на Євангеліє. Воно не повинно стояти осторонь, а має визначати наші вчинки й рішення. Своїм життям ми відображаємо віру – видимо, яскраво, виразно. Утім, існує небезпека, що наша віра може відійти на задній план. Замість того, аби дозволити Богу вказувати нам правильний напрямок, ми лише зрідка, у скрутну хвилину, звертаємося до Нього як до Порадника. [повністю]
