Він творить водночас нові знання завдяки діянню Святого Духа і веде нас до досконалого пізнання Ісуса Христа.
Я знаю, що декому доводиться з цим нелегко. Адже вони роками проявляли віру, про яку проповідували, а тепер усе по-іншому, усе по-новому.
Але що є важливішим – те, у що ти вірив, говорив, проповідував і чув багато років, чи те, що походить від Святого Духа і наближає тебе до Ісуса Христа? [повністю]
Мої дорогі брати і сестри по вірі, тема «обрання» мене неабияк турбує. Ми все ще схильні думати, що є обраними лише для того, аби наприкінці часів зазнати спасіння. Отже, Бог обрав нас, аби ми отримали спасіння, а всіх інших – ні. Усе не так просто. Ось простий приклад: усі ми знаємо братів і сестер по вірі чи навіть членів своєї сім'ї, які перестали цікавитися Богом, не відвідують богослужіння і не спілкуються з Богом.
Коли Ізраїль вів боротьбу з Амаликитянами, то Мойсей піднімався на пагорб і піднімав руки вгору. Поки він це робив і народ Ізраїлю бачив у його руках жезл, то перемагав. Як тільки Мойсей опускав руки, то перемагали Амаликитяни.
Посох Мойсея був символом Божественного покликання і спасіння. Він робив видимими присутність і турботу Бога. Але в якийсь момент руки Мойсея стали важкими, тому Аарону й Хуру довелося підтримувати їх. Мойсеєві треба було постійно тримати свій жезл угорі, та самотужки він не міг цього робити. Йому потрібна була допомога. [повністю]
Книзі пророка Ісаї 43, 19 мовиться: «Ось я творю щось новітнє: воно ось-ось уже сходить. Чи ж ви його не впізнаєте? Я прокладу дорогу в пустині і на безлюддях — ріки». Часто, на жаль, трапляється так, що ми розпізнаємо й бачимо негарне набагато швидше, ніж гарне й красиве.
Негарне не треба довго шукати, адже воно буквально саме впадає у вічі; і якщо ми його не бачимо, то, як правило, одразу хтось приходить і каже: «Чи ти вже чув..?» Як мовиться у відомій фразі зі сфери ЗМІ, «тільки погані новини є добрими новинами». Утім, йдеться не про те, аби закривати очі на щось негативне й замітати його під килим. А про те, щоб зосередитися на красивому, яке є вельми багатогранним. Бог творить чимало «новітнього», нового й прекрасного, яке уже сьогодні зростає. Аби побачити цю красу, треба, очевидно, докласти дещо більше зусиль.
Одним із найбільших прохань Ісуса Христа було прохання про єдність людей, які вірують у Нього й ідуть услід за Ним. Саме про це Він щиро молився у первосвященницькій молитві (пор. Від Івана 17). Чимало людей прирівнюють єдність до одноманітності: жодних відмінностей, усі однакові. Людина в ідеалі є особистістю, тому її самобутність відповідає її власним уявленням. Але не це мав на увазі Ісус Христос, коли молився про єдність.
У Нього було інше бачення. Єдність для Христа означає єднання з Ним. Він не вимагає, аби всі були однаковими, але, щоб усі були сповнені Його любов’ю і, попри інакшість, проявляти цю любов один до одного.
Дорогі брати й сестри по вірі! Чи знаєте ви історію про Ісуса, коли Він уголос читав Тору в синагозі в своєму рідному місті Назареті? Він читав з Книги пророка Ісаї 61, 1–2, де, зокрема, мовиться: «Дух Господа Бога на Мені, бо Господь Мене помазав. Він послав Мене, щоб принести благу вість убогим, лікувати скрушених серцем, проголосити невольникам свободу, ув’язненим відкрити очі, проголосити рік Господнього благовоління, день відплати нашого Бога, потішити всіх засмучених». Після цього Ісус оглянув людей, які зібралися в синагозі, і сказав, що це Він (пор. Від. Луки 4, 21).
Ісус не раз наголошував на тому, що прийшов до вбогих, пригноблених, хворих і засмучених. Адже саме вони по-особливому потребували Його. Він прийшов з благою звісткою до всіх людей, які кажуть про себе: «Я, насправді, не вбогий, не пригнічений, не хворий і не засмучений. Адже Євангеліє призначене саме для мене». Хоча Ісус веде тут абсолютно конкретно мову про вбогих, однак звертається до вбогих у переносному значенні цього слова. Це люди: які смиренні й знають, що їм потрібна Господня благодать, які страждають від того, що гріх віддаляє їх від Бога, які поневолені гріхом. Ісус саме їм звіщав Євангеліє і послав Апостолів, аби вони поширювали його вчення. [повністю]
Перед тим, як в’їжджати в Єрусалим, Ісус воскресив мертвого Лазаря, чим викликав неабиякі очікування у людей. Та коли Він не оправдав їхню надію, то вони одразу ж зреклися Його. Однак – не учні. Вони залишилися з Ним – хоча мали чимало причин сумніватися в Ньому. Ісус представив Своїм учням пречудову «програму», та вони все ж не приймали Його стратегію. Йому, Божому Синові, доведеться страждати й померти? Однак спочатку доведеться ховатися?
Згодом Він вирушив у Єрусалим! Чому? Адже там Його уб’ють! Після нетривалого злету на Вербну неділю з'ясувалося, що в Єрусалимі було дійсно небезпечно для Його учнів. Цього їм було достатньо, аби сказати: «Без мене!» Чому ж вони залишилися з Ісусом? Бо відгукнулися на імпульси Святого Духа, Який об’явив їм: «Це Христос, Син Бога живого» і Який радив: «Залишайтеся з Ним! Слухайтеся Його!» Сьогодні ми навіть дещо випереджуємо тогочасних учнів. Бо прийняли дар Святого Духа. [повністю]
