У той день, як жінки прийшли до Господнього гробу, що виявився порожнім, і сповістили учням Ісуса Христа ангельську звістку про Його воскресіння з мертвих, два інших учні вирушили в село, розташоване на віддалі двох годин ходьби від Єрусалиму. Вони також почули розповідь жінок, одначе, як й інші учні, що перебували в Єрусалимі, прийняли її за пусте верзіння. Їх охопили неабияке розчарування і відчай: адже Господь помер. [повністю]

Коли читаєш послання апостолів в Новому Завіті, з подивом відкриваєш, що вже за часів перших апостолів на порядку денному були питання збереження, підтримки і нагадування про важливість змiсту віри і пізнання.

Якщо подумати про те, що ці послання за часом їх створення були дуже близькі рокам життя Ісуса Христа – в одному місці апостол Павло пише, що ще живі більшість свідків воскресіння, – тоді дивує те, які небезпеки, ймовірно, виникли в юних громадах через дуже короткий час: основоположній зміст віри втрачав своє значення, стирався з свідомості багатьох або просто покривався або завантажувався чимось іншим. [повністю]

Великдень, Пасха – торжество Воскресіння Ісуса Христа. Його розп’яття, смерть і поховання здавалося б поклали всьому край. Однак пасхальний ранок увінчався тріумфом перемоги. Звістка  «Господь воістину воскрес!» миттю поширилася серед учнів Ісуса Христа. Жінки першими розповіли їм про те, що Господній гріб порожній. Але гору брали сумніви: вірити чи не вірити у Воскресіння Ісуса Христа. Згідно з Євангелієм від Луки звістка про Господнє воскресіння викликала повне нерозуміння з боку апостолів: «… але слова ці їм видалися пустим верзінням, і вони не повірили їм» (Луки 24,11). Лише апостола Петра кортіло особисто пересвідчитися у достовірності інформації про воскресіння, тому негайно побіг до Господнього гробу. Розпочався час тривалих суперечок, або – мовлячи сучасною мовою – полеміки навколо правдивості інформації про воскресіння Ісуса Христа. [повністю]

Господь Ісус одного разу сказав, що не зможе встояти ні одне царство, «що розділилося в собі». В історії є багато прикладів цього. Як багато імперій і країн розпалося, тому що всередині них не було єдності, і правителі не змогли прийти до єдиної думки з основних питань.  Розпадалися шлюби, сім’ї, розвалювалися величезні підприємства, що мали багаторічні традиції, – і все тому, що вони більше не були в силах зберегти єдність. З цими роздумами Господь пов’язує вимогу дотримуватися ясної позиції і на завершення констатує: «Хто не зі Мною, той супроти Мене; і хто не збирає зi Мною, той розкидає». Цілком недвозначний вислів! Це означає, що людині не уникнути необхідності прийняти однозначне рішення за чи проти Господа. Бо хто не вирішується на користь Христа, не сповідує Його як свого Господа і Спасителя, той неминуче приймає рішення проти Нього.

Багато людей  найбільше  уникають ясних рішень. Найчастіше це набагато зручніше, ніж дотримуватися однозначної позиції. Якщо вони знаходяться на межі двох різних думок, то, в залежності від того, яка позиція обіцяє більше вигоди, вони схиляються то в один бік, то в інший. Або намагаються зайняти нейтральну позицію. Але відносно Господа такої можливості не існує. У даному випадку неможливо повернутися до нейтральної точки зору. Також людина не може ставитися до Бога «нейтрально». Є тільки «або – або»: «Якщо не повірите, що то Я, то помрете в своїх гріхах», – змушений був сказати Ісус своїм сучасникам.

Часом люди приймають рішення, в яких вони самі не впевнені, до яких не лежить їх серце. Це теж – довго, чи коротко – стане помітно, такі рішення часто не постійні.

Недостатня рішучість у вірі може, врешті-решт, все поставити під питання. Ми не можемо на п’ятдесят відсотків бути з Богом, а на п’ятдесят відсотків десь ще. Жити для Господа – означає все своє життя зорієнтувати на Нього, на Євангеліє. Нам, безперечно, не вдасться це на всі сто відсотків, але давайте прагнути до цього. Давайте перевіримо своє серце – послідовні ми в нашому рішенні на користь Господа, і, тим самим, послідовні ми у своєму зреченні від диявола, всіх справ його і всього, що пов’язано з ним? Тут теж є тільки одне «або – або».

( З богослужіння першоапостола)

Розпочався 2011 рік. Також і в новому році всю нашу довіру ми покладаємо на Бога і продовжуємо прагнути до того, щоб стати гідними для Другого пришестя Його Сина.

На цей рік я хотів би донести одну тезу. Вона звучить так: «Будемо робити добро!» При цьому я згадую вислів апостола Павла, який він написав до Галатів: «Отже, поки маємо час, робімо добро всім, а найбільш своїм по вірі». [повністю]