Для виконання завдань керівному складу потрібні такі духовні якості, як:

• Глибока віра
• Богобоязливість
• Любов до ближнього,

а також якості керівника:

• Відкритість
• Чесність
• Вміння мовчати
• Здатність до спілкування і критиці
• Впевненість у собі
• Готовність до дії і пожертвам
• Уміння переносити навантаження.

Відповідальні керівники повинні бути завжди готові перевiряти свою керівну поведінку, розвивати в собі якості керівника.Відповідно до християнського світогляду вони поважають релігійні переконання всіх людей. Вони не відносяться з упередженням до інших культур, нравiв і звичаїв. Навпаки, вони демонструють повагу до всіх людей. Від священослужителів, братів і сестер вони не вимагають більше того, що мають намір зробити самі.

Заслуговують довіри лише ті керівники, які стримують свої обіцянки, чиї вчинки логічні й рішення обгрунтовані. При цьому корисно орієнтуватися на слово з Послання Якова 1, 22:

“Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють “.

Ісус Христос – глава церкви. Першоапостол – голова всіх апостолів; він керує церквою разом з апостолами. Ісус Христос сказав:

“Поправдi, поправдi кажу вам: Раб не більший за пана свого, посланець же не більший вiд того, хто вислав його”. (Єв. вiд Івана 13, 16)

Необхідно робити різницю між зовнішнім авторитетом і внутрішнім авторитетом. Зовнішній авторитет – це здійснення влади на підставі свого положення. Внутрішній же авторитет відрізняється в основному

• особистою щирістю і застосуванням на практиці положень вчення та приписів;
• силою переконання завдяки гідній поведінці, а також аргументованої передачі знання положень вчення та приписів;
• духовною, людською і професійною компетентністю;
• правдивістю і надійністю особистості.

Де немає внутрішнього авторитету, там чекай втрати довіри, розчарування, а то й неприйняття .

Поведінка керівного складу

Керувати, вести за собою- значить мати мету, вказувати кому-небудь шлях, йдучи разом з ним. Керівник повинен у будь-якій ситуації усвідомлювати, що його власна поведінка буде взірцем для довірених йому священослужителів, братів і сестер по вірі.При цьому на передній план виступає інтерес цілої Церкви. Не можна в особистих цілях зловживати своїм саном чи даним дорученням. Керівник не повинен здійснювати честолюбних дій. Визначальним у цьому є слово Сина Божого:

“Бо то Я  вам приклада дав, щоб і ви те  чинили, як Я вам учинив”. (Єв. вiд Івана 13,15)

Рішення щодо церкви і віруючих керівники можуть приймати лише тоді, коли у них буде повна ясність по кожному окремому питанню. Керівники віддають собі звіт також у тому, що священослужителі, брати і сестри по вірі служать добровільно. Вже з цієї причини вони при розподілі доручень будуть уникати всього, що могло б призвести до непомірних навантажень.

До завдань керівника відносяться:

• проникливі молитви і ретельне дотримання Божих вказівок перед вибором відповідних священослужителів та уповноважених;
• наділення відповідальністю;
• духовна і компетентна підтримка священослужителів та уповноважених парафіян;
• спонукання до спільних думок і дій;
• постановка завдань, їх обгрунтування та пояснення; доручати з переконаністю, стежити за виконанням;
• надання необхідного часу для виконання доручень.

Взаємне спілкування має бути наповнене повагою і любов’ю до ближнього, навіть тоді, коли здійснені і визнані помилки. Не слід утримуватися від заслужених похвали і осуду, причому висловлювати їх потрібно, по можливості, безпосередньо після вчинених дій. Бесіди подібного роду служать і для переконання в необхідності виконання доручень, і для створення обстановки довірчого співробітництва.

Керівники повинні бути відкриті для різного роду ініціатив, проте остаточне рішення приймається тільки ними. У завдання керівників входить і роз’яснення церковних норм, необхідність дотримання яких, за певних умов, може спричинити за собою відмову від здійснення у церкві самовільних заходів.

Гармонійний, комплексний вплив такої поведінки створює довіру і повагу, сприяє народженню почуття під назвою “ми”, завдяки якому кожен відчуває комфортність в співтоваристві дітей Божих.

З тим, щоб керівний склад міг зосередитися на вирішенні найбільш важливих завдань, необхідно покладати на священослужителів і парафіян виконання багатьох інших завдань тривалого характеру. Необхідно перевіряти, якою мірою певні завдання по турботі про душі можуть взяти на себе в окрузі або громаді підходящі для цього священослужителі.

При розподілі доручень дуже важливим є надання повноважень у прийнятті рішень, необхідних для виконання того чи іншого завдання.

З метою виконання об’ємних і багатопланових доручень відповідний керівник утворює робочі групи, з якими він узгоджує межі і мети заходу. Робота групи може бути успішною тільки при необхідній підтримці керівника.

Кожен зацікавлений в розумінні цілей і намірів, закулісних сторін і зв’язків. До того ж існує потреба виговоритися самому про свої справи.  Найкраще це виходить при взаємному спілкуванні. При відсутності відвертих бесід і регулярних зустрічей виникає невпевненість, з’являються непорозуміння. У відкритому співтоваристві відмінності в думках піддаються обговоренню.

Справжнiй єдності тільки піде на користь всемірне обговорення всіх рішень. Питання, якi з’являються, і наступні бесіди повинні розглядатися не як ознака розбіжності, а як прагнення до єдності.

Керівники повинні давати інформацію у відповідному обсязі. Їм слід також подбати про отримання необхідної зворотної інформації щодо її застосування і впливу.

Справжня єдність може бути досягнута лише тоді, коли:

• в молитвах відбувається боротьба за допомогу Божу;
• всі ставляться один до одного без забобонів і без гордовитості;
• є готовність до співпраці;
• всі слухають один одного з метою кращого розуміння іншої точки зору;
• потрібна інформація доходить у потрібний час до потрібного місця;
• проявляється духовна відкритість по відношенню до інших думок;
• не дотримуються уперто тільки своєї точки зору;
• можна без побоювання спілкуватися один з одним.

В інтересах єдності недозволено окремим особам на свій розсуд коментувати одного разу прийняті рішення, віддані розпорядження та видані директиви.

Людське спілкування відзначено як взаємною підтримкою і дружбою, так і різними поглядами, протилежністю інтересів і упередженнями. Регулярні дискусії дозволяють досягти більшого взаєморозуміння і знизити ймовірність непотрібних конфліктів.

Точно окреслені повноваження у прийнятті рішень і помірність зацікавлених осіб допомагають уникнути багатьох конфліктів у самому їх початку.

Взаємодія братів і сестер по вірі проявляється не у відсутності конфліктів, а в тому, як вони вирішуються. Для всіх зацікавлених осіб конфлікти дають можливість знаходження нових і кращих рішень; смирення, любов і взаємна повага полегшують ці пошуки. При цьому слід відокремлювати особистість людини від способу вирішення конфлікту. Найчастіше вживаються вчинки з самими благими намірами, і все одно допускаються ненавмисні помилки.

Потрібно шукати причини, а не винних. Проте слід бути готовим до того, щоб у тих випадках, коли причини проблем криються в самому характері священослужителів та уповноважених, поговорити з ними і при необхідності зробити заміни. Такi  бесіди повинні проходити під знаком поваги гідності особистості. Якщо виниклi конфлікти не піддаються вирішенню, кожен має право довірливо звернутися до вищестоящого церковного керівника.

“Отож, зодягніться, як Божі вибранцi, святі та улюблені, у щире милосердя, добротливiсть, покору, лагідність, довготерпіння.  Терпiть один одного, і прощайте собi, коли б мав хто на кого оскарження. Як i  Христос вам простив, робiть так і ви. А над усім тим – зодягніться в любов, що вона – союз досконалості “. (До Колосян 3, 12-14)