Слово апостола: Прагнення єдності

солнцеПрагнення єдності розпочинається в душі кожного з нас. Воно не розпорошує душу, а передбачає її чистоту: визнати власні помилки, працювати над їхнім викоріненням і продовжувати любити самого себе. Прагнення єдності визначає також наше ставлення до ближнього.

Ближнього нам треба приймати таким, яким він є, і проявляти до нього любов. Це стосується будь-яких взаємин: партнерства, шлюбу, сім’ї, стосунків з друзями чи колегами по роботі тощо. Нашою мета – це, урешті-решт, плекати єдність з Богом, тобто проявляти сутність Ісуса Христа й поступати так, як Він. Єдність не означає примушувати когось думати чи поступати по шаблону. Апостол Павло порівнював єдність з життєдіяльністю людського організму. (1-е Корінтян 12, 4).

Члени Церкви, Христового Тіла, подібно до організму людини, виконують різноманітні функції. Якщо якийсь із органів людського тіла хворіє, то страждає увесь організм. Це відбувається навіть у випадку легкого захворювання. З громадою, яка являє собою найменшу складову Церкви, Христового Тіла, відбувається те саме. Якщо хтось, маючи той чи інший дар або талант, не застосовує його, то страждає уся громада. Вона страждає і тоді, коли хтось свій дар чи досягнення – своє его – виставляє на передній план. [повністю]

До роздумів: Хто старе пом’яне…

НАЦЯка зваблива ідея: стирати усе негативне натисненням однієї кнопки! Як у комп’ютері. Написав нісенітницю – натиснув на клавішу і її, як не було. Якби так було у житті: зробив негідний учинок – натиснув для впевненості двічі на ту саму клавішу – й остаточно стер усе. Ніби цього й ніколи не було. Образив друга чи подругу під час суперечки – тричі натиснув на клавішу, і над тобою знову чисте небо й світить яскраве сонце. Гарна фантазія! На перший погляд, вона здається мрією з казкової країни. Скільки думок і душевних мук ми таким чином заощадили б. Скільки боротьби нам не довелося б вести з самими собою і з біллю зізнаватися: «Так, я завинив/завинила». Просто натискаєш на кнопку, і — раптом! — знову мир і радість. 

Однак, розглянемо це дещо глибше. «Нагадування про минуле – це запорука збудування майбутнього» – таким є результат десятирічних досліджень однієї жінки-професора. Цю мудрість, на перший погляд, нелегко збагнути! Болісно занурюватися у минуле, аби будувати майбутнє? Майбутнє має бути необтяжливим, багатообіцяючим й обнадійливим. Хіба достойним буде майбутнє людини, якщо воно буде обтяженим мотлохом минулого? 

[повністю]

Посилання апостола: Жити свідомо вірою

pismo apostolaРізні дослідження й опитування на тему «Церква і віра», особливо в реґіоні Берліна-Бранденбурга, показують, що все менше й менше людей вірять у Триєдиного Бога. А отже, вони, особливо молоді люди, дедалі менше знають про події та історії, що описані у Біблії. Віруючі християни, звісно, не схвалюють таку тенденцію. Однак, вони навряд чи можуть дієво вплинути на неї. Протистояти цьому суспільному процесові – означає вести безперспективну боротьбу з вітряними млинами. Однак, людина, яка серйозно ставиться до своєї віри і живе відповідно до неї, усе ж має неоціненний вплив на своє оточення.

[повністю]

Й у стражданнях зберігати вірність

molytva9Багато християн, у тому числі я, не раз у житті запитували у себе: «Чому Бог допускає мені чимало страждань? Чому Він спокійно спостерігає, коли Його діти терплять велику нужду?» Однак, це лише один емоційний аспект в перипетіях життя Божих дітей, до якого також входять радість, біль, щастя, смуток, добрі й нелегкі часи.

 Нещодавно один диякон розповів мені про питання, яке поставила йому одна сестра по вірі під час обговорення тексту Євангелія від Івана 17, 9-18: «Чимало Апостолів зазнали переслідування і були страчені. Навіть Апостолу Івану, який помер природною смертю, довелося багато страждати. Чому Ісус просто не звільнив їх від цих страждань, адже перед тим Він молився за них?» [повністю]

Й у стражданнях зберігати вірність

солнцеБагато християн, у тому числі я, не раз у житті запитували у себе: «Чому Бог допускає мені чимало страждань? Чому Він спокійно спостерігає, коли Його діти терплять велику нужду?» Однак, це лише один емоційний аспект в перипетіях життя Божих дітей, до якого також входять радість, біль, щастя, смуток, добрі й нелегкі часи.

Нещодавно один диякон розповів мені про питання, яке поставила йому одна сестра по вірі під час обговорення тексту Євангелія від Івана 17, 9-18: «Чимало Апостолів зазнали переслідування і були страчені. Навіть Апостолу Івану, який помер природною смертю, довелося багато страждати. Чому Ісус просто не звільнив їх від цих страждань, адже перед тим Він молився за них?»  [повністю]

Посилання апостола: Божественна математика чи цінність наполовину?

molytva9Ми живемо у світі, де майже все вираховується і фіксується. Сьогодні на порядку денному знаходяться вимірювання, зважування і підрахування, результати яких використовують для збору й оцінювання статистичних даних. Саме тому ми, люди, легко розпізнаємо співвідношення та різницю між великою і малою кількістю, багатством і бідністю, добром і злом. 

Цікаво довідатися про Божественні співвідношення, які відображені у Священному Писанні. Ми, люди, вельми прискіпливо ставимося до будь-яких утрат. Ретельний розгляд притч Ісуса про блудного сина (Лк 15, 11-32), про втрачену драхму (Лк 15, 8-10) чи про загублену вівцю (Від Луки 15, 4-7) свідчить також про те, що навіть Ісус – з нашої точки зору – розглядав незначну втрату як людську прогалину й закликав докладати неабияких зусиль, аби надолужувати втрачене. 

Коли ж мова заходить про людські риси характеру – зокрема про людські недоліки – то тут існують зовсім інші співвідношення й оцінювання. Про таке оцінювання ми довідуємося з притчі Ісуса про сіяча (Від Марка 4, 3-20). 

[повністю]

Церква у час коронавірусу

Одна сестра по вірі розповіла про своє перше богослужіння, яке відвідала після спалаху коронавірусу; вона ділиться своїми враженнями.

Несь почуття тривоги охопило мене і я неабияк хвилювалася. Що чекає на мене? Чи все буде гаразд? Чи існує можливість, попри коронавірус, знову приходити в церкву? Водночас мене переповнювала радість. Нарешті я маю змогу знову прийти «у свою церкву», у свою громаду. Трансляції богослужінь по Інтернету були прекрасними й дуже важливими. Вони додавали мені сили духу протягом усього часу карантину, однак, мені все ж не вистачало спілкування у церкві, а найперше – Святого Причастя. Богослужіння, яке відбувається вдома перед екраном телевізора, – це дуже зручно, однак, воно не здатне замінити повноцінного богослужіння у церкві. Удома в мене виникало почуття, неначе Господь приходив до мене в гості. А мені хотілося більшого – прийти до Нього. Я хотіла продемонструвати Господові, що для мене вельми важливо прийти у Його дім. 

[повністю]