Прагнення єдності розпочинається в душі кожного з нас. Воно не розпорошує душу, а передбачає її чистоту: визнати власні помилки, працювати над їхнім викоріненням і продовжувати любити самого себе. Прагнення єдності визначає також наше ставлення до ближнього.
Ближнього нам треба приймати таким, яким він є, і проявляти до нього любов. Це стосується будь-яких взаємин: партнерства, шлюбу, сім’ї, стосунків з друзями чи колегами по роботі тощо. Нашою мета – це, урешті-решт, плекати єдність з Богом, тобто проявляти сутність Ісуса Христа й поступати так, як Він. Єдність не означає примушувати когось думати чи поступати по шаблону. Апостол Павло порівнював єдність з життєдіяльністю людського організму. (1-е Корінтян 12, 4).
Члени Церкви, Христового Тіла, подібно до організму людини, виконують різноманітні функції. Якщо якийсь із органів людського тіла хворіє, то страждає увесь організм. Це відбувається навіть у випадку легкого захворювання. З громадою, яка являє собою найменшу складову Церкви, Христового Тіла, відбувається те саме. Якщо хтось, маючи той чи інший дар або талант, не застосовує його, то страждає уся громада. Вона страждає і тоді, коли хтось свій дар чи досягнення – своє его – виставляє на передній план. [повністю]