Траурне богослужіння (панахида)

Смерть рідної людини викликає неабиякі душевну біль і печаль. Тому співчуття близьких людей благотворно впливають на душевний стан. Метою траурного богослужіння (панахиди) є утіха для людей, які перебувають у смутку.

Слово, яке звіщають під час цього богослужіння, призначене також безсмертній душі спочилого, яка потребує Господньої милості. Собравшаяся на панихиду скорбящая община окружает близких покойного своим вниманием, выражает им свое сочувствие и сообщает им чувство защищенности. Кроме того, покойному отдаются последние почести.

Панихида, как и любое другое богослужение, отмечена воздействием Святого Духа. Пробужденное Им слово приносит Божественное утешение близким покойного и скорбящей общине. Утешение заключается прежде всего в надежде на Второе пришествие Христа и связанное с ним воскресение умерших во Христе и воссоединение с ними (ср. 1 Фес 4, 13– 18). Скорбящие находят утешение также в уверенности в будущей встрече с ними в мире ином.

Во время панихиды обычно соответствующим образом чествуется жизнь усопшего.

Торжественными словами бездыханное тело предается своему предназначению (ср. Быт 3, 19). Душа и дух усопшего предаются милости и милосердию Искупителя Иисуса Христа с благословляющим утешением, что Он сохранит их для воскресения к жизни вечной.

Обряды погребения, а также значение, которое придается панихидам в разных странах, различны. То, каким образом и было ли вообще погребено тело покойного, для воскресения умершего не имеет значения.

Члени громади, які приходять на траурне богослужіння (панахиду), приділяють рідним спочилого особливу увагу, висловлюють свої співчуття і додають їм відчуття захищеності й упевненості. Крім того, померлому віддають шанобливу увагу.

Під час траурного богослужіння (панахиди), як і будь-якого іншого богослужіння, працює Святий Дух. Він надихає на Боже Слово, що приносить утіху й розраду рідним і близьким спочилого, а також присутнім на богослужінні. Таку втіху додає насамперед віра й надія на Друге пришестя Ісуса Христа і пов’язане з ним воскресіння, а також зустріч з тими людьми, що «померли в Христі» (пор. 1 Солунян 4, 13– 18). Отже, скорботні знаходять утіху в надії на майбутню зустріч з рідними у вічності.

Під час траурного богослужіння достойно вшановують пам’ять про померлого. Урочистими словами бездиханне тіло передають за призначенням (пор. Побут 3, 19). Душу й духа померлого ввіряють благодаті й милосердю Відкупителя Ісуса Христа і благословляють утіхою, що завдяки цьому вони осягнуть у майбутньому воскресіння і вічне життя.

Обряд поховання, а також значення, яке приділяють траурному богослужінні, є різними у зв’язку з культурними особливостями кожної країни. Спосіб поховання тіла померлого не впливає на його майбутнє воскресіння з мертвих.