Під час перебування в Африці зі мною трапилася небувала й вельми чудернацька пригода. Ми їхали на невеликій вантажівці дорогою, по узбіччі якої йшла жінка й несла на голові чималу поклажу. «Бідолашна, нелегко їй…», – подумали ми, зупинилися і запропонували під’їхати з нами. Вона з вдячністю прийняла нашу пропозицію, піднялася у кузов вантажівки і вмостилася на задньому сидінні. Те, що трапилося потім, неабияк вразило мене і спонукало до роздумів. Під час усієї поїздки жінка продовжувала тримати на голові свою нелегку поклажу. Якщо поміркувати над поведінкою жінки, то з’ясується, що нічого дивного у ній немає. Адже ми нерідко поводимо себе так само. Бог бажає допомогти нам, Він пропонує забрати в нас той чи інший тягар, звільнити від непотрібних і зайвих клопотів. Бог бажає, абими позбулися їх, бо вони пригнічують і ускладнюють наше життя з вірою, заважають торувати і без того нелегкий життєвий шлях. А як ми поступаємо? Замість того, щоб перекласти свій нелегкий тягар на Нього, ми продовжуємо самотужки його нести. «Нехай усі бачать, як ми страждаємо!» Замість цілковито довіритися Богові й покластися на Його поміч, ми боязко чіпляємося за свої сумнівні думки. – Гадаємо, що завищені очікування можуть викликати в нас ще більше розчарувань!Замість пробачити ближньому несправедливу образу, ми продовжуємо жити розчаруваннями і неприємними спогадами про неї. – Адже нам так подобається, коли всі нам співчувають! Замість раз і назавжди розстатися із минулим, ми продовжуємо шкодувати самих себе: «Чого тільки мені, бідолашному, не доводиться зазнавати!?» Хоча все так просто:треба позбутися непотрібного тягаря.