Чи можливе таке? Бог довершує сьогодні Свою справу; Він її започаткував, очолює і веде; у ній діє і задає тон Святий Дух; а ми, будучи її учасниками, спостерігаємо негаразди й труднощі, які спантеличують нас, викликають неабияке занепокоєння: кількість відвідувачів богослужінь зменшується, громади стають все менш чисельними, у нашому оточенні знаходяться дедалі менше людей, які цікавляться Євангелієм і звісткою про незабарний Прихід Ісуса Христа …
А ми гадаємо, що Христова Невіста має тріумфальною і переможною ходою йти назустріч своєму Нареченому, а потім осягнути вінець вічної слави. Чи не так?
Та якщо замислитися над словами апостола Павла й Варнави: «…через великі утиски треба нам входити в Боже Царство», то зрозуміємо, що все не так просто. Згідно з ними до Божого Царства йдуть не тріумфальною ходою, а скрізь утиски й страждання. Сьогодні стає дедалі важче зберігати віру; доводиться докладати чимало зусиль, аби зберігати Господові вірність. Люди зазнають дедалі більше розчарувань. Вони не розуміють, чому відбуваються ті чи інші події; вони не знаходять їм жодного пояснення чи відповіді. Ці події відбуваються в їх особистому житті, у житті громади, у житті Церкви загалом. Чому так!? Бо Церква торує шлях, прокладений Господом. Воскресінню Ісуса Христа передувало розп’яття. Та страждання і смертну ніч змінили тріумфальні й переможні воскресіння та вознесіння. Тож нехай жодні утиски й страждання не спантеличують нас і не викликають занепокоєння.
Імпульс із богослужіння Першоапостола
