Вересень 2015: Його справа чи наша справа?

Якщо ми щиро проймаємося якоюсь справою, то вона стає нашою особистою. Саме так було з Давидом, справою честі якого було повернути ковчег Завіту і збудувати храм. Отже, справа освячення народу і правильного поклоніння Богові була для нього вельми важливою. Бог, щоправда, вніс тут Свої корективи. Давид бажав самостійно розпочати зведення храму, але Бог розпорядився по-іншому: Він доручив цю справу його синові Соломонові. І Давид упокорився Божому розпорядженню; він робив усе від себе залежне, аби його син утілив Божий намір у життя.

У кожного з нас є свої уявлення і міркування щодо того, якою має бути Божа справа; хто і як має вести і здійснювати її? Та Бог не раз переконливо показував, що наші  – навіть найкращі – уявлення щодо Його справи не завжди співпадають з Його задумом. Чи готові ми все ж сказати: «Так, Господи, це – Твоя справа! Розпоряджайся нею так, як Ти вважаєш за потрібне»? А чи ми образимося і відійдемо від Божої справи? Чи не сміє Бог вимагати від нас те, що завжди й в усі часи вимагав від людей, які вболівали за Його справу: щоб ми довірили саме Йому керівництво Його справою і відмовилися від власних уявлень і міркувань? Один вельми поважний Божий слуга свого часу мовив такі визначні слова: «Бог не зобов’язаний довершувати твою і мою справу, та Він неодмінно довершить Свою справу». Це – вагомі слова; і не тільки – для служителів Церкви. 

Імпульс із богослужіння Першоапостола