Я здобув перемогу – і що далі?

Я победил – и что дальше?Одна жінка мала десять драхм (срібних монет) і загубила одну з них. Вона, аби знайти згублену драхму, обшукала ввесь дім, перевернула все верх дном і врешті-решт знайшла її. На цьому можна було б поставити крапку в цій притчі. Та Ісус Христос продовжував: жінка покликала своїх подруг і сусідок та просила їх розділити з нею радість від того, що знайшла загублене. Це – короткий виклад притчі Ісуса Христа. 


Повернімося до кінця цієї притчі. Жінка знайшла загублену драхму і покликала своїх сусідок і подруг, аби вони пораділи разом із нею. Дещо дивно, чи не так? Нам з вами не раз доводилося засунути кудись, згубити, втратити чи забути якусь річ. Як ми поступали, коли знаходили її і в нас знову було все гаразд? Чи кликали ми сусідів і друзів, чи святкували ми разом з ними з цього приводу? Навряд. 

Людина, як правило, знайшовши втрачене, трохи порадіє і знову повертається до вирішення своїх повсякденних справ. Дехто полінується навіть злегка усміхнутися. Отже, поведінка цієї жінки була незвичною і вельми цікавою. Саме тому Господь розповів цю притчу праведним фарисеям, які докоряли Йому за те, що Він спілкувався з грішниками. 

Девізом минулого року Першоапостол Жан- Люк Шнайдер визначив слова «Перемагати з Христом». Цю добру пораду можна застосовувати й цього року: дозвольмо Господові ввійти у човен свого життя і разом з Ним перемагати те, з чим годі впоратися самотужки. Спробуймо поступати саме так. Це варто робити. 

Однак як ми поводимо себе після того, коли здобули ту чи іншу перемогу? Коли ми змогли покаятися? Ми здобуваємо одну перемогу й переходимо до праці над іншою? У наш неспокійний час усе нерідко відбувається саме так. Однак чому б нам не поступати так, як поступила жінка із притчі Ісуса Христа: відводити час і розповідати людям про здобуту перемогу. Це можна робити по-різному. 

Можна у тиші насолодитися спокоєм після нелегкої боротьби, сповнити своє серце миром, знаючи, що Небеса радіють над одним грішником, який кається. Або можна відзначити здобуту перемогу разом з людьми, які, коли я боровся, молилися за мене: з братами і сестрами, з дияконом, священиком… 

«Та чи варто вести про це мову?!» Дійсно? Гадаю, що було б корисним для всіх нас усе ж частіше вести мову про такі перемоги і спільно радіти з цього приводу. З приводу перемог з Ісусом Христом. Коли я першим подав руку примирення. Коли я знайшов сили не розмірковувати у своєму серці над злом, яке мій сусід заподіяв мені двадцять років назад. Коли я позбувся упередженого ставлення до свого ближнього; коли я виконав служіння самарянина. Коли я згодився з тим, щоб людина, яка заподіяла мені зло, йшла поруч зі мною до Святого Причастя.

 Спільно радіти додає впевненості в тому, що Небеса радіють над одним грішником, що кається! А брати чи сестри можуть переконатися на моєму прикладі, яке звільнення зазнаєш, коли повертаєшся до Ісуса Христа.

 Фарисеї та книжники докоряли Ісусові Христові: «Цей грішників приймає і їсть разом з ними». Спілкування Ісуса Христа з грішниками здавалося їм огидним. Однак причина їхніх докорів – спасіння для грішникові.