24 жовтня свій 90-річний ювілей відзначила наша сестра з громади міста Харкова – Чумак Валентина Михайлівна.

Ця дивовижна жінка прожила насичене, цікаве й непросте життя. Брати й сестри по вірі ласкаво називають її «мамою громади», оскільки притаманні їй якості: доброта, активність, небайдужість, мудрість і любов – властиві кожній матері.

Валентина Михайлівна одна з перших парафіян Новоапостольської церкви в Україні, у місті Харкові.

Її шлях до новоапостольської вірі почався понад 25 років тому, коли харківська громада ще не мала власної церковної будівлі й богослужіння відбувалися в орендованому готельному приміщенні. Валентина радісно й гостинно приймала перших місіонерів у себе вдома, не дивлячись на те, що зустрічала нерозуміння й навіть осуд серед друзів, знайомих і сусідів.

Не соромлячись своєї віри, із відкритим серцем і любов’ю до Бога, вона впевнено йшла шляхом віри, і як результат, ті, хто вчора не розумів її, тепер теж є парафіянами Новоапостольської церкви. І сьогодні Валентина Михайлівна регулярно відвідує всі богослужіння.

День народження – це завжди свято, а коли це ювілей – то подвійне свято!

28 жовтня після недільного богослужіння, брати й сестри харківської громади урочисто привітали Валентину Михайлівну. Окружний старійшина Ромен Пальм виголосив своє душевне привітання, у якому зазначив, що Валентина Михайлівна є великим прикладом для всіх нас: «Дорогі брати й сестри, ваш вік і проблеми не є виправданням, щоб не приходити до церкви». Букет квітів, концерт хору, вірші та невеликий пікнік у саду церкви – так громада відзначила ювілей своєї найстаршої парафіянки.

«Мама громади» розповідала про своє життя, жартувала й ділилася порадами з молоддю.

«Церква твоя там, де душа заспокоюється. Де душі приємно й легко. Коли я прийшла до новоапостольської віри, громада ще не мала власного церковного приміщення, а подивіться, яку красиву церкву ми зараз маємо», – сказала Валентина Михайлівна.

«Без Бога жити не можна, а що таке жити з Богом? Це жити по совісті! Ось я з дитинства й намагалася жити по совісті.

Коли мені було 6 років, батьки часто обмежували мене у всьому й привчали до порядку, говорили, що їжа – це енергія, а з енергією треба бути обережним. Солодке давали тільки на десерт. А мені так хотілося солодкого, що я одного разу потайки взяла гроші, щоб купити собі цукерок і нарешті наїстися ними досхочу. А совість спокою не дає … Ходила, ходила, потім, все-таки, поклала гроші назад. І мені стало так легко.

Ось і сьогодні, раджу молодим людям жити по совісті. Радіти кожній миті: сонячним променям і дощу. Адже все це — Боже творіння», – сказала Валентина Михайлівна.