Гучна вечірка в розпалі. Усі присутні в піднесеному настрої. Веселяться, жартують, розповідають один одному анекдоти. Лунає гучний сміх. Раптом хтось дає волю своєму талантові й починає глузливо мавпувати з братів і сестер громади. Присутні надривно сміються, а хтось від нестримного сміху ледве вимовляє: «Годі! Перестань, а то животи в нас зараз луснуть!»
У неділю вранці я зустрічаюся з братами й сестрами, з яких ми вчора ввечері так щиро насміхалися. І дійсно, сестра, неначе качка, перекидається з боку на бік.
А в брата, з якого вчора мавпували, дійсно, після кожного речення смикається повіка. Вітаючись з ними, я ледь тамую сміх. А от коли проповідник замість «Отче» вимовляє «Отце», то я не стримуюся й починаю хіхікати. Аби вгамуватися, я навіть щипаю себе в ногу. Під час богослужіння він повторював, не мало не багато, а аж 27 раз «Отце». Раніше я цього ніколи не помічав і це не заважало мені слухати проповідь. А тепер його недолік здається мені настільки забавним, що я, підраховуючи помилки, нехтую проповіддю.
Брати і сестри, які сиділи поруч зі мною на лаві, не могли не помітити мого хіхікання і після богослужіння поцікавилися, що такого смішного було в проповіді священика. Усміхаючись, я привертаю їхню увагу до хибної вимови проповідника. Однак, не знаходжу в них підтримки; я тільки наштовхуюся на здивований вираз обличчя. Одна сестра наводить цитату апостола Павла: «Усе перевіряйте; тримайте те, що добре», повертається і йде.
Спершу я не зрозумів, що вона хотіла цим сказати. Та згодом збагнув: зосередившись на кумедному, я знехтував головним, добрим. Адже не можна служити двом панам. Бо одному з них доведеться віддати перевагу.
«Триматися доброго!» Про чашу, яка багато років тому перевернулася під час одного з богослужінь, я пам’ятаю добре; а про біблійну цитату й головну думку цього богослужіння я вже давно забув. Нам людям властиво запам’ятовувати щось надзвичайне – навіть, якщо воно безглузде й непотрібне. Усі ми помічаємо чорну цяточку на білому ватмані, а життєво важливі речі й любов, яку до нас виявили, часто губляться в потоці щоденної інформації, яка поглинає нас .
Отже, що нам треба зберігати? Чого треба триматися? Апостол Павло радить віруючим триматися доброго. Вірити – це не означає бездумно плисти за течією, а день у день приймати правильні рішення: триматися доброго й уникати зла в будь-яких його проявах. Апостол Павло бажає, аби християни були зрілими й здатними брати на себе відповідальність за свої вчинки; аби Святий Дух і Боже слово були для них критерієм визначення життєво важливих пріоритетів. Отже, віра передбачає свободу й додає упевненості, аби ми, перевіряючи самих себе, навчилися правильно розславляти пріоритети. Віра дає нам шанс виявляти зло й уникати його навіть, якщо воно ховається за личиною кумедного й невинного.
«Сам же Бог миру нехай освятить вас цілковито, і нехай уся ваша істота – дух і душа, і тіло – буде збережена без плями на прихід Господа нашого Ісуса Христа». Рівняймося на цю заступницьку молитву апостола Павла за солунян, коли досліджуємо, що є добре.
