Дорогі брати і сестри! 

Дорогою до небесної батьківщини нам доводиться зазнавати труднощі, які переносять люди. Однак, попри будь-які тяготи, труднощі, турботи чи проблеми ми можемо з радістю рухатися уперед, якщо виявлятимемо віру й довіру до Господа та бачитимемо перед собою обіцяну Ним ціль. Господь бачить Своїх вірних і виявляє до них Свою любов; Він знає про їхні горе, нужду й турботи; тому Він завжди приходить їм на допомогу й прокладає шлях. Бог ніколи не залишає Своїх вірних напризволяще! Отже, що б з нами не відбувалося, з вірою покладімося на Господа. 

Ми усвідомлюємо, що все перебуває у руках Вседержителя і що Він любить та готує нам прекрасне майбутнє, яке годі собі уявити, тому ми навіть у час нужди знаходимо причини для вдячності. Нехай імпульсом для нашої вдячності буде запитання, яке звучить в одній з дитячих пісень: «Чи дякував ти вже сьогодні Богові?» 

Наші віру й довіру до Бога, наші надію і любов, наші вдячність і духовний мир укріпляють біблійні слова з Івана 20, 26, які були покладені в основу минулого недільного богослужіння:

 «По вісьмох днях знову були вдома Його учні, а й Тома з ними. І ввіходить Ісус, – а двері були замкнені! – стає посередині та й каже: «Мир вам!» 

У Святому Писанні повідомляється про те, що Господь увечері того ж дня, коли жінки побачили порожній гріб, став посеред Своїх учнів. Тоді Апостола Фоми не було з ними. Згодом, коли учні розповідали Фомі про зустріч з воскреслим Господом, то йому було важко в це повірити (Ів 20, 25). Ось чому його часто – щоправда, несправедливо – називають «невіруючим Фомою». Йому було дуже важко повірити в те, про що розповідали інші учні.  До речі, в іншій ситуацій Апостол Фома першим проявив рішучість і довіру до Господа (Ів 11, 16). На восьмий день після воскресіння Господь знову з’явився Своїм учням; тепер Фома був разом з ними. Господь промовив до нього: «… і руку твою … вклади у бік Мій». І Міхаель Еріх — 2 — Фома негайно визнав Христа й мовив такі слова: «Господь мій і Бог мій!» На що Ісус відповів: «Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!». 

Ці слова і сьогодні мають для нас неабияке значення. Ми не «бачимо» те, у що віримо – бо воно перевершує людську уяву. Божий Син не раз підкреслював, що наша віра в Бога зводиться до віри в Нього Самого (Ів 8, 24), адже Ісус об’явив нам Отця і Своєю святою жертвою проклав шлях до спасіння. Бог став в Ісусі Людиною і завдяки Ісусові ми збагнули Божі любов і турботу про нас. Пророк Єзекиїл порівнював Божу силу, що об’являється в Ісусі Христі та є запорукою спасіння і вічного життя, з потоком води, який тече з храму (Єз 47, 1–12). 

Якщо проявляти віру в Господа й слідувати за Ним, то осягнемо з благодаті спасіння і будемо благословенням для інших (Ів 7, 38). 

Що конкретно означає для нас: не «бачивши», вірити і бути благословенням для інших людей? Наведу два приклади: 

У Священному Писанні мовиться про Мойсея, який «вірою… стояв твердо, як той, що невидимого бачить» (Єв 11, 27). Це прояв найбільшої довіри до Бога.  Якщо ми за будьяких обставин виявлятимемо довіру до Бога, то відчуємо Його присутність у своєму житті, а також – укріплення, утіху й мир. Ми тоді силою Святого Духа зможемо принести іншим людям укріплення, утіху й мир. 

Апостол Павло з огляду на майбутнє спасіння писав у Посланні до Римлян таке: «Якже ми сподіваємося, чого не бачимо, очікуємо його витривало» (Рим 8, 25). Отже, нам треба проявляти витривалість, терпіння і впевненість щодо Божих обітниць. Усе, що Бог обіцяє, справджується. Ніхто й ніщо не може зупинити цього. Адже Бог є всемогутнім! 

Ми не бачимо на власні очі Господа й служіння Його Ангелів; чимало що заховане від нашого розуміння. І все ж ми впевнені: Бог оберігає й допомагає Своїм вірним, і врешті решт довершить Свою справу! 

З сердечними вітаннями, ваш

Окружний Апостол

Міхаель Еріх