Одна сестра по вірі розповіла про своє перше богослужіння, яке відвідала після спалаху коронавірусу; вона ділиться своїми враженнями.

Несь почуття тривоги охопило мене і я неабияк хвилювалася. Що чекає на мене? Чи все буде гаразд? Чи існує можливість, попри коронавірус, знову приходити в церкву? Водночас мене переповнювала радість. Нарешті я маю змогу знову прийти «у свою церкву», у свою громаду. Трансляції богослужінь по Інтернету були прекрасними й дуже важливими. Вони додавали мені сили духу протягом усього часу карантину, однак, мені все ж не вистачало спілкування у церкві, а найперше – Святого Причастя. Богослужіння, яке відбувається вдома перед екраном телевізора, – це дуже зручно, однак, воно не здатне замінити повноцінного богослужіння у церкві. Удома в мене виникало почуття, неначе Господь приходив до мене в гості. А мені хотілося більшого – прийти до Нього. Я хотіла продемонструвати Господові, що для мене вельми важливо прийти у Його дім. 

Ось я зупинилася на автомобільній стоянці перед церквою й деякий час очікую в авто, поки інші прихожани прямують до церкви. Коли навколо стає безлюдно й спокійно, я виходжу, одягаю маску і заходжу в церкву. Перед входом мене зустрічає священник, який також носить маску. Я стримую себе, аби не привітатися з ним звичним потиском руки. Ми вітаємося, кланяючись один одному – його очі випромінюють посмішку, сховану за маскою, – я підходжу до столу з засобом для дезінфекції. Дезінфікую руки й священник проводить мене далі.

Ми підіймаємося по сходах і я займаю місце у першому ряду на балконі. Помолившись, я глянула вниз, на вівтар. У залі сиділо майже 20 братів і сестер. Кожен другий ряд був порожній, а на лавах сиділо не більше трьох людей. У церковній залі було чимало вільних місць. Я обернулася. Позаду мене був порожній ряд, а за ним двоє прихожан сиділи на достатній відстані один від одного. Всього на балконі сиділо всього четверо осіб. Крізь відчинені вікна проникало свіже повітря. Я відчула себе у повній безпеці. «Навіть якщо є хтось хворий на коронавірус, то я все одно не вступаю з ні ким у близький контакт», – міркувала я. Усі брати й сестри дотримувалися безпечної дистанції. 

Під час богослужіння я розслаблююся і розумію, що мені так не вистачало єднання і спілкування у громаді. Музичний супровід богослужіння здійснювали орган й дві скрипки, поки присутні, замість співати, подумки читали з пісенника слова вступної пісні.

Після виголошення прощення гріхів священники дезінфікують руки і ми приступаємо до святкування Святого Причастя. Уперше за декілька місяців я знову приймаю Тіло і Кров Христа. Я відчула неабияке полегшення і була вельми зворушена. Після богослужіння я, дотримуючись безпечної дистанції, вийшла з церкви. З добрими й приємними почуттями я направлялася до свого авто. Усі мої хвилювання вмить зникли.

Джерело: Часопис “Наша ciм’я” випуск 10, жовтень 2020