До роздумів: Утрата

нацНам, людям, властиво говорити нісенітниці! Ми не даємо волю своїм почуттям і співпереживанням особливо тоді, коли почуваємо себе перевантаженими, коли не належним чином оцінюємо ситуацію або переживаємо горе. Дитина губить м’яку, важливу для неї іграшку чи красивий камінчик. «Нічого страшного, ми купимо нову!» Ні, емоційну втрату дитини важко компенсувати. Окрім іншого, недооцінюючи горе дитини, ми викликаємо в неї обурення. Під час прощання з колегою, якого звільняють з роботи, такі слова, як «незамінних людей не буває», показують нездатність чи небажання сумувати з приводу цієї втрати. З точки зору бізнесу це, можливо, правильно; адже робочу силу можна замінити, але – не людину.

Розстаються вперше закохані молоді люди. «Що ж, в інших матерів є також прекрасні сини й доньки». Таке настільки правдиве, як і бездушне твердження ставить емоційний біль, викликаний утратою, у розряд несуттєвих. Студент чи студентка провалилися на іспиті. «Вище голову! Ти не один такий, таке може трапитися з кожним». Це – нехтФування почуттями людини. Молода пара втрачає дитину задовго до її народження. «Ви ще такі молоді. У вас усе ще попереду!» Це – безглузде невизнання горя з приводу непоправної утрати. Апостол Павло писав римлянам: «Радуйтеся з тими, що радуються; плачте з тими, що плачуть».

Таке прохання Апостола є настільки природним, що, побіжно прочитуючи, не замислюєшся над його змістом. Що конкретно воно означає? Не вистачить відведеного нам місця, аби всебічно описати це. Апостол пише всього декілька слів, але з вельми глибоким смислом. Нам, насамперед, треба звертатися як до людей, які радіють, так і до тих, які сумують, а не втікати від них та їхніх почуттів. Окрім цього, нам треба викликати й розвивати в собі розуміння до їхнього миттєвого світосприйняття. Наше звернення до такої людини буде правильним, якщо ми проявлятимемо співчуття, а не одразу вдаватимемося до її засудження, немов би запихаючи її в ящик, який засовуємо з розмахом переконання у тому, що є правими.

Таке звертання до людини вимагає сил, часу і певного самозречення. Ми не завжди можемо чи хочемо це робити. Але коли ми самі потрапляємо в ситуацію і щось утрачаємо, то, очевидно, вдячні всім, хто саме так звертається до нас і проявляє співчуття. Апостол Павло у притаманній йому манері прекрасно зобразив це, вдаючись до прикладу з єдиним тілом Христової Церкви. Будь-який християнин є частиною цього тіла. Апостол переконливо мовить: «І як страждає один член, страждають усі з ним члени; і як один член у славі, радіють з ним усі члени». Кожен з нас щодня вирішує, чи є це істинним описом Христового тіла, а чи тільки ідеальним уявленням про нього.

Сьогодні спостерігається утрата ритуалів, пов’язаних з людським горем. Простір і час, які відведені людині для скорботи щодо втрати, усе більше й більше звужуються. «І не вподібнюйтеся до цього світу» – така порада є вельми корисною для нас.

   

Джерело: Часопис «Наша ciм’я» випуск 10, жовтень 2021