Упевні моменти життя турботи й труднощі перетворюються для нас у небезпечні гори. Це не ті гори, від яких приходить допомога. Це – гори, що позбавляють нас радості, викликають почуття самотності й серйозно ускладнюють наші стосунки з Богом. Тоді хочеться кричати: «Боже, де Ти?»

 Причини цього є такими ж різноманітними, як і людське життя. Хвороба, самотність, зрада, обман, утрата рідних, самобичування чи бідність – це лише невеликий перелік. У цьому випадку людина відчуває потребу поділитися своїм горем з іншою людиною, яка бажає вислухати її. Утім, далеко не всі люди мають дар і бажання уважно вислуховувати нарікання і бідкання інших.

 У багатьох одразу є вирішення проблеми і вони тут же переходять до розповіді про те, що з ними в житті відбувалося подібне. Тоді спілкування не відбувається і стає неможливим обмін думками чи почуттями з людиною, яка зазнає страждання. Вона замикається в собі ще більше, ніж до цієї бесіди. Утім, саме бесіда може принести неабияку полегшу душі. Можливість вилити свою душу схожа на вікно, через яке проникають теплі сонячні промінці й дує лагідний вітерець.

Це – духовна турбота в чистому вигляді. Адже душа відчуває турботу, розуміння й утіху. Ти виливаєш своє серце тільки тій людині, якій довіряєш, бо не будеш довіряти сокровенне людині, яка на кожному кроці трубить про це, розповідає іншим і публічно висміює тебе. А є ще люди, які не бажають тебе слухати, коли розповідаєш про щось сокровенне. Саме тому важливо мати людей, яким можна довіритися. А найкраще – вибудовувати довірливі стосунки з Богом. Подібно до Анни зі Старого Заповіту. Вона впродовж багатьох років бажала народити дитину. Ходила до храму, молилася і гірко плакала. Це помітив священник Елі, який саме виконував своє служіння у храмі. Анна тривалий час перебувала у молитві. «Вона говорила тихцем, тільки ворушилися губи в неї, а голосу її не було чути», коли вона щирим серцем розмовляла з Богом. «…тож Елі думав, що вона п'яна». 

Турбуючись про святість храму, священник Елі звернувся до Анни: «Докіль ти будеш п'яною? Піди та витверезися!» А Анна відповіла: «О ні, мій Пане! Я — бідна жінка в смутку: ані вина, ані наливки я не пила; я мою душу виливаю перед Господом. Не вважай твою рабиню за якусь негодящу, бо то з надміру журби та горя я досі промовляла» (1-е Самуїла 1, 15-16). 

Тоді священник Елі відповів їй: «Іди в мирі». Він був вельми тактовною людиною і мав воістину священницьке серце, тому не розпитував у жінки про її горе. Вилити свою душу перед Богом – це шанс полегшити її від важкого тягарю. Саме це Ісус пропонував людям: «Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас» (Від Матвія 11, 28). Або як мовив псалмоспівець: «Залиши на Господа твою турботу, і Він тебе підтримає» (Псалом 55, 23). Не гнітимо надмірно свою душу бідою, смутком чи турботами, а виллємо її перед Богом, душпастирем чи людиною, якій довіряємо. І Господь облегшить її.

Джерело: Часопис "Наша ciм’я" випуск 7, липень 2022