Клавдій – жвавий хлопчик у віці трьох років. Він прогулюється вулицями великого міста зі своїм дідусем. Раптом туристи розпитують у них дорогу. Дідусь на мить відпускає руку хлопчика, аби показати на карті дорогу. Хлопчик побачив неподалік цуценя і пішов погладити його. Невдовзі дідусь помічає, що хлопчик зник. Голосно вигукуючи його ім'я, він вирушає на його пошуки. А Клавдій захоплено блукає за цуценям.
Пройшовши метрів зо сто, жінка, яка вела цуценя на повідку, помічає, що маленький хлопчик хоче погладити собачку. Вона зупиняється і заводить з ним розмову. У якийсь момент вона починає підозрювати, що хлопчина заблукав, адже нікого з дорослих поблизу не було. Жінка запитує про це у хлопчика, але він ледь-ледь відповідає. Вона розуміє, що малюк, очевидно, відстав від свого опікуна. Вона повертається до місця, де побачила хлопчика. Та дідусь уже давно пішов на пошуки онука. Страх охопив усіх. Дідусь стрімголов біжить жвавими вулицями, ледь не потрапив під колеса машини. Клавдій плаче і постійно повторює: «Дідусь, дідусь!» А жінка з собакою панікує. Їй треба йти додому, а вона стоїть посеред тротуару з абсолютно чужою дитиною, яка пручається і плаче, й, до того ж, змушена вислуховувати безглузді коментарі сторонніх людей. Коли вона приходить до тями, то запитує дорогу до найближчого поліцейського відділку. Вона хоче залишити там хлопчика і якомога швидше повернутися додому. Утім, усе не так просто. Поліцейські розпитують її, а потім відправляють патруль на вулицю, де хлопчик побачив цуценя. Вони знаходять дідуся і забирають його до відділку. Здавалося б, усе гаразд. Але страх охопив душу дідуся. Він лайливими словами звинувачує жінку в тому, що вона викрала його онука.
Жінка ображає дідуся, кажучи, що він, очевидно, надто старий, аби доглядати за онуком. Завдяки втручанню поліцейських до рукоприкладства не дійшло. Людина, яка втрачає внутрішній спокій, наражає себе на велику небезпеку сказати чи зробити щось не те. Страх позбавляє людину внутрішнього спокою й викликає гнів і тривогу. Отже, заздрість, обурення і жадібність забирають також душевний спокій. Згадаймо Каїна та Авеля. До яких важких наслідків призвела втрата душевного спокою Каїна. Апостол Петро злякався, коли його впізнала жінка у дворі першосвященника, і відрікся від Господа. Йому було дуже соромно, адже він ніколи б не зважився на подібну помилку.
Коли Господь після воскресіння опинився у колі учнів, то промовив їм: «Мир вам!» Звичайне привітання – але з глибоким смислом: відкиньте будь-який страх і будь-які лихі думки. Нехай мир і спокій увійдуть у ваші серця. Бо любов і повноцінне спілкування можуть бути успішними тільки там, де мир сповнює душі та є відчутним. «Страху у любові нема», – підкреслював Апостол Іван. Коли ми бачимо, що мир покидає душу, то йдемо до Того, Хто сповнює миром, до Ісуса Христа – у молитві, під час богослужіння чи у спілкуванні з Його слугинями й слугами.
Джерело: Часопис «Наша ciм’я» випуск 8, серпень 2023
