Якщо одна, кілька або всі діти новоапостольської сім'ї після конфірмації не бажають приходити в церкву, то це переважно є проблемою і неабияким розчаруванням для батьків. Таке рішення дитина може прийняти усвідомлено ще до конфірмації і повідомити про нього батькам. Однак воно може також формуватися поступово. Між цими двома варіантами існує сіра зона.    Як би там не було, батьки в результаті нерідко запитують у себе: «Що ми зробили не так? Чи були ми надто суворими? Чи чинили надто великий тиск? Чому не змогла церква належним чином заохотити дитину до віри й донести до неї Євангеліє та його цінності?» У батьків може з'явитися почуття провини, яке, однак, неоправдане. Як же бути у цій ситуації? Зрозуміло одне: до рішення підлітка, який досягнув релігійної зрілості, треба ставитися з повагою як церкві, так батькам. Тиск чи спроби переконати не принесуть жодної користі, а навпаки, призведуть до ще більшого відторгнення. Я знаю чимало випадків, коли батьки, бабусі й дідусі підтримують зі своїми дітьми й онуками прекрасні стосунки, яким притаманна любов до ближнього. Вони розмовляють з ними про що завгодно, тільки не про церкву. Діти критично реагують на це і посилюється їхнє негативне ставлення до церкви. У такому випадку я рекомендую інтенсивно молитися. Девіз року, призначений Першоапостолом на 2024 рік, гласить: «Молитва діє». Ми знаємо і віримо, що для Бога немає нічого неможливого. Це є істиною навіть тоді, коли повернення дитини до церкви здається малоймовірним. Не менш важливою є взірцева поведінка батьків, які намагаються жити відповідно до Євангелія. Дитина розпізнає та цінує її, і така поведінка може спонукати її до перегляду своїх поглядів. Якщо батьки особисто не подають приклад і не живуть за християнськими цінностями, то дитині важко втілити їх у життя. 

На завершення я хочу згадати притчу про блудного сина, яка знаходиться в Євангелії від Луки 15, 11-32. Молодший син в сім'ї свідомо прийняв рішення залишити батьківський дім. Через його фінансові запити батьки й старший брат, ймовірно, зазнали певних труднощів. Та через деякий час юнак прийняв рішення повернутися додому у зв'язку з обставинами, з якими йому довелося зіткнутися. Для нього це було, очевидно, непросто. Про день його повернення сказано: «… А коли він був ще далеко, побачив батько його і засмутився, і побіг, і впав йому на шию, і поцілував його» (Від Луки 15, 20). Поведінка сина була не випадковою, бо відображає принципове ставлення батька до нього. Батько сподівався і вірив, що його син повернеться. Такої ж надії і віри я бажаю батькам, яких спіткала подібна доля.

 Апостол Райнер Шторк 

Джерело: Часопис «Наша ciм’я» випуск 7, липень 2024