Грудень 2014: Дозволь Господові себе спитати!

 Ми знаємо, що відвідування богослужінь приносить нам неабияке благословення. Знаємо також, що під час богослужінь по-особливому відчуваємо присутність Господа Ісуса. Він пропонує нам слово проповіді, дарує відпущення гріхів і святкує із нами Святе Причастя. Отже, Він входить у наше серце. Щоб так відбувалося, вельми важливо готуватися до богослужіння. Чи можна не готуватися до зустрічі звисоким гостем?

 Поміркуймо у цьому зв’язку  над біблійною цитатою із Одкровення.  Господь Ісус після того, як посів небесний престол, мовив одній із давніх громад таке: «От стою при дверях і стукаю: Як хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зо Мною» (Одкровення 3, 20).
 Ось що Господь Ісус обіцяє нам.

Тепер я уявляю собі, як Ісус Христос стоїть перед дверима мого серця і стукає. Коли я Йому не відкрию?Дуже просто: коли не почую, що Він стукає. Отже, Він може постукати чи, мовлячи сучасною мовою, подзвонити в двері мого серця, а я цього не почую. Тому не відчиню Йому. Господь Ісус бажає увійти в наше серце під час кожного недільного богослужіння, а також – серед тижня.  ВВін стукає у двері твого і мого серця. І якщо ми бажаємо почути Його, то треба, щоб на серці панувала тиша. Саме про це нам треба потурбуватися! Якщо на серці вельми гучно й галасливо, то існує небезпека не почути, що Господь Ісус стукає.

 Це, можливо, дуже простий приклад, та, якщо поміркувати, то вельми влучний. Адже існує чимало факторів, які здатні порушити тишу серця. Нас поглинають буденні справи й турботи, допікають хвороби й негаразди. Наведу ще такий приклад: хтось дзвонить у двері нашого дому, а ми, скажімо, не бажаємо, щоб вони нам заважали, тому не відчиняємо. Трапляється також, що ми не бажаємо відчинити й Господові Ісусові двері свого серця, аби не заважав нам. Мовлячи іншими словами: ми не відчиняємо двері, бо не бажаємо, щоб хтось нас про щось запитував. Можливо, в той момент, коли Господь приходить, нам незручно відчинити Йому двері. Адже, увійшовши, Він розкаже мені, що у мене не так, іщо мені треба мінятися. А ми не бажаємо мінятися, не бажаємо, щоб нам задавали питання.

  Отже, ми невідчиняємо двері свого серця, бо не бажаємо мінятися. Тому перед богослужінням вельми важливо зазирнути у своє серце і сказати собі: «Я бажаю слухати Ісуса Христа, бажаю мінятися на краще!»Отже, не зайвим буде перед богослужінням запитати в себе: «Що зі мною, власне, не так? Що маю робити, аби виявитися підготовленим до Господнього Дня? Як здобути душевний мир; як стати вдоволеним і щасливим; як осягнути душевну рівновагу?» Усі ми добре знаємо, що нам у цьому відношенні ще є, над чим попрацювати. І раптом, нас охоплює святе бажання прийти на богослужіння і відчинити Господові своє серце. Ми поспішаємо це зробити, бо знаємо, що нарешті отримаємо те, що нам потрібно. Саме так нам треба готуватися до богослужіння: потурбуватися про те, аби на серці панувала тиша, про те, аби почути, що Господь стукає до нас. Ми маємо сповнитися бажанням мінятися на краще і дозволяти Господові себе питати; ми маємо гаряче прагнути прийняти те, чого у нас ще немає, аби на серці запанували спокій і тиша. Тоді Господь дасть нам усе необхідне.

(Із богослужіння Першоапостола)