Вщерть заповнені зали Палаців культури, тисячі людей, спраглих отримати дар Святого Духа. — такою була ситуація в колишньому Радянському Союзі в ті роки. Ейфорія початкового періоду з часом вляглася.
І що далі?
Новоапостольська церква на теренах колишнього Радянського Союзу (частина 3)
Радість і натхнення
«Після кожної поїздки наша радість примножувалися і ми ще з більшим завзяттям працювали на Божій ниві, — говорить апостол на відпочинку Й. Квіттенбаум (Центральна Німеччина). — У нас була така повнота переживань віри, яку ми ніколи раніше не відчували протягом такого короткого проміжку часу. Поїздки й переживання згуртували священнослужителів. Ми ближче познайомилися один з одним і навчилися любити одне одного». Єпископ на відпочинку У. Краузе (Берлін-Бранденбург, Німеччина), правда, зізнається, що не завжди поділяв ейфорію перших років, але для нього той час залишається «грандіозним досвідом служіння у якості інструмента в Божих руках».
У чому полягали турботи та труднощі початкового періоду? «Як апостол під час проведення таїнства Святого запечатання я відчував занепокоєння, а чи багато запечатаних душ усвідомлюють його значення, чи багато з цих душ дійсно залишаться вірними Небесному Отцеві й крокуватимуть своїм шляхом у лавах громади аж до досягнення мети віри», — пригадує окружний апостол на відпочинку К. Шумахер (Північна Німеччина). Він також торкається теми відвідувань з метою духовної опіки: «З цим спочатку були великі труднощі. Необхідно було ознайомити з цією роботою місцевих священнослужителів». Це підтверджує й апостол Р. Кайнц (Австрія): «Було нелегко проводити домашні візити. Священнослужителям необхідно було заслужити довіру парафіян. Окрім цього, брати й сестри думали, що, коли до них хтось приходить з візитом, потрібно накривати стіл. І багато хто відмовлявся від відвідин, оскільки був занадто бідним. Знадобилося велике терпіння, поки всі сторони навчилися тому, що священик приходить не поїсти, а надати духовну допомогу». Інша трудність полягала в тому, аби донести до братів і сестер цінність богослужіння. «Вони не звикли відвідувати кожне богослужіння. Якщо хтось приходив, наприклад, раз на місяць І його запитували, чи. бува, не втратив він інтерес до віри, то в його відповіді відчувалося обурення. Цього запитання парафіяни не розуміли, бо в порівнянні з минулим вони приходили до церкви набагато частіше», — розповідає апостол Р. Кайнц. «Ми наштовхувалися і на певні бюрократичні перепони, але зустрічали також відкриті двері й прихильно до нас налаштовані «людські серця», — пригадує апостол Д. Праузе (Південна Німеччина). — Я переконаний, що ними керував Бог». Завдяки самовідданій праці місіонерів сім’я Божих дітей на території республік колишнього СРСР у період з 1991 до 2004 року значно збільшилася Була заснована велика кількість громад.
Ще в середині 1990-х років Першоапостол Ріхард Фер заснував робочу групу «Співдружність незалежних держав» У цю групу було делеговано по одному представникові від кожного діючої там Регіональної церкви Очолював групу тодішній окружний апостол (сьогодні Першоапостол на відпочинку) Вільгельм Лєбер. Він пригадує: « По-перше, йшлося про обмін досвідом, а по-друге, про координацію важливих питань та, наприклад, про єдині літургійні формулювання російською мовою чи про опрацювання пісенного матеріалу. Центральним пунктом були й правові питання. Так було прийнято рішення про заснування регіональних управлінських центрів, звідки потім надходили рахунки. Для регіональних управлінських центрів були розроблені статути. Новоапостольська церква була однією з перших релігійних організацій з-за кордону, чий статут був схвалений у Росії. Однак з часом стало зрозуміло що, не дивлячись на всі зусилля з координації роботи, підхід був різним». Під час богослужіння 29 лютого 2004 року Першоапостол Р. Фер передав керівництво всіх громад Росії одному окружному апостолу — сьогодні окружному апостолу на відпочинку Фріцу Шрьодеру (Берлін-Бранденбург). Наприкінці 2004 року служителі з інших Регіональних церков мали припинити свої поїздки до Росії.
Більше самостійності
Першоапостол на відпочинку В. Лєбер пригадує: «Оскільки Регіональна церква «Берлін- Бранденбург» діяла на теренах Росії від початку, було зрозуміло, що саме вона повинна взяти на себе керівництво Церквою в цій країні. Сказано — зроблено. Аби підтримати Регіональну церкву «Берлін-Бранденбург» у цьому питанні, була створена фінансова група, до якої колишні Регіональні церкви-учасники вносили суми, завдяки яким вони фінансували свій власний округ, у тому числі частину Росії. Братами й сестрами в інших країнах СНД надалі опікувалися ті регіональні церкви, які й розпочинали там роботу. Згодом досягли домовленості щодо єдиного керівництва». Так у 2004 році виник поділ на округи відповідальності, який у принципі існує і до наших днів (див. карту нижче).
Тоді ж відповідальність за громади в Росії поклали на п’ять місцевих апостолів: Павла Гамова, Олександра Малишева, Олександра Кондрашова (сьогодні на відпочинку), Володимира Данилова (сьогодні на відпочинку) і Сергія Бастрікова. За загальне адміністративне й духовне керівництво відповідав апостол Віктор Безганс (сьогодні на відпочинку), який з лютого 2004 року був наділений повноваженням помічника окружного апостола й допомагав у служінні окружному апостолу Фріцу Шрьодеру, а після його виходу на заслужений відпочинок у січні 2005 року — його наступникові Вольфгангу Надольному. Тим самим не лише діяльність, але й управління всіма справами в цій країні було покладено на місцевих священнослужителів.
Цей розвиток призвів до того, що в інших республіках колишнього СРСР виникло прагнення до більшої самостійності, насамперед на Україні. Апостол Д. Праузе, який з 2010 до 2013 року опікувався Україною, розповідає: «Сьогодні в Україні на ниві Божої справи працюють виключно місцеві священнослужителі. Починаючи з 2011 року німецькі місіонери припинили поїздки на Україну. Сам я за період з 2011 до 2012 рік здійснив лише декілька поїздок спільно зі зведеним у 2009 році в сан українським апостолом Анатолієм Будником. Сьогодні наші брати й сестри в Україні і надалі приєднані до Регіональної церкви «Південна Німеччина», проте з липня 2013 року ними опікується апостол Анатолій Будник».
Невтішна статистика
Якщо порівнювати кількість парафіян новоапостольських громад, які існують на території колишнього Радянського Союзу сьогодні, з тією, яка була в перші роки становлення церкви в цьому регіоні, то картина вимальовується не дуже райдужна. Порівняно з 2004 роком чисельність парафіян значно зменшилася. Сьогодні в Росії — згідно з даними Регіональної церкви «Берлін-Бранден- бург» — нараховується 167 новоапостольських громад (у 2008 році їх було близько 300). Деякі громади були закриті, деякі злилися з сусідніми громадами. За словами апостола В. Лазарева із м. Москви, «на початковому етапі місіонерська діяльність для людей у Росії була чимось новим і привабливим. Проте багато з них приходили на богослужіння лише заради священнослужителів із Німеччини і згодом охололи до віри. Багато сімей з німецьким корінням, які спочатку складали ядро деяких громад, з часом виїхали з країни і, на щастя, отримали нове пристановище в новоапостольських громадах Німеччини. Канади, Швейцарії та інших країн». Не останню роль, з точки зору церковної статистики, відіграє той факт, що велику частину в громадах становили літні люди, які, на жаль, відійшли у вічність.
Помічник окружного апостола на відпочинку В. Безганс сказав з цього приводу наступне: «Магазини порожні — церкви повні. Магазини повні — церкви порожні». Такої ж думки апостол Лазарев: «Сьогодні існує так багато пропозицій за межами церкви. Девіз багатьох: «Намагайся все спробувати, випробувати, вивчити!» Не так уже й легко пробудити духовну спрагу на повний шлунок. Це особливо помітно на молодих людях, які приїздять на навчання до столиці з невеличких містечок і селищ, де вони активно відвідували нашу церкву. У великому місті з величезними пропозиціями цього світу вони більше не знаходять часу для церкви».
Подібну тенденцію спостерігають апостоли, які працюють в інших республіках колишнього Радянського Союзу. Наприклад. В. Шорр (Північний Рейн-Вестфалія, Німеччина), який служить у Литві, говорить: «Ситуація в країні дуже непроста. Оскільки в самій країні дуже мало можливостей отримати якісну освіту й найти гідну роботу, то майже 800 тис. литовців виїхали із країни. І це при тому, що Литва нараховує всього близько 3 млн. громадян. Це відповідним чином позначилося на наших громадах у Литві. 12 священнослужителів (а раніше їх у нас там було майже 80) виїхали з країни й припинили активне служіння в сані. Багато з них навіть не цікавиться, чи є громада на їхньому новому місці проживання».
Проблеми з міграцією існують і в інших балтійських країнах, а також на Україні, у Білорусії і Молдавії. Наприклад, апостол П. Гамов, який з жовтня 2010 року за рішенням Першоапостола В. Лєбера опікується парафіянами в Латвії, Грузії та Вірменії, описує ситуацію в кавказьких республіках: «Чоловіки Вірменії вимушені в пошуках роботи залишати домівки. Найбільша проблема — занадто мало священнослужителів. Священнослужителя не можливо знайти за оголошенням в газеті, він може бути виплеканим самою громадою».
Активне життя в громадах
Хоча кількість громад на теренах колишнього Радянського Союзу зменшилася, парафіяни не втрачають завзяття і з впевненістю дивляться в майбутнє. Апостол М. Акчурін із м. Омська говорить з цього приводу: «Життя в наших громадах залежить від активності священнослужителів і самих парафіян. Погано те. що в нас мало молоді. Але громади мого регіону живуть активним життям, у них панує гарний настрій. Люди стали ближчими один до одного. І я твердо переконаний, що в майбутньому нас очікує зростання. Адже для цього в нас є добре й міцне підґрунтя». Апостол В. Лазарев теж покладає свої надії на молодь. За його словами, там. де є молодь, робота з нею добре поставлена. Помічник окружного апостола В. Безганс також підкреслює: «Наша молодь уже не йде з церкви, а приводить з собою в громади своїх друзів та знайомих».
Апостол П. Гамов підкреслює, що відвідуваність недільних богослужінь у його громадах стала стабільною: «До нас приходять і гості, які після того, як вони пересвідчуються, що цей духовний шлях несе їм благо, стають членами нашої Церкви».
Апостол В. Лазарев надзвичайно вдячний місцевим священнослужителям за їхню працю: «За невеликим виключенням усі ми не можемо похвалитися християнським вихованням. Тому ми проводимо навчання для наших братів під час семінарів. Завдяки цим семінарам я познайомився зі священнослужителями всіх наших апостольських регіонів і констатую позитивний розвиток у корпусі служителів нашої Церкви. Як правило, це чесні, вірні й активні брати. Це додає мені снаги й тішить мене».
Активну діяльність у громадах відзначає й апостол В. Шорр: «Брати й сестри в Литві не просто відвідують богослужіння, але є активними членами громад. Мене радує, що при зменшенні кількості парафіян зростає готовність приносити пожертвування. Для мене це знак пізнання у вірі. Якщо хтось не вкоренився у своїй вірі, він не може приносити й пожертви. Мої надії пов’язані також із тим. що в нас формується підростаюче покоління майбутніх священнослужителів і вчителів».
Супроводжуючи серцем і молитвою!
А що ж колишні місіонери з Європи? Вони підтримують духовний зв’язок з парафіянами з п’ятнадцяти колишніх республік СРСР. Усі вони як один, говорять: «Звичайно, я слідкую за розвитком тамтешніх громад».
Єпископ на відпочинку У Краузе говорить: «Сьогоднішня ситуація мене не надто бентежить, адже в інших регіонах цієї країни є подібні ситуації, навіть у країнах із глибокими релігійними коріннями». Йому вторить і апостол на відпочинку Й. Квіттенбаум: «Наша робота й наші зусилля не були марними». Окружний апостол на відпочинку К. Шумахер каже: «Ми щиро молимося за наших братів та сестер і бажаємо «матінці-Роси» особливої любові й уваги Бога!» А апостол Р. Кайнц стверджує: «Я впевнений, що Божий народ новоапостольських росіян, який дещо кількісно зменшився, є народом з більшою вірою, більшою любов’ю й більшою готовністю служити їхньому Господу й Учителю Ісусові Христу, а також робити все. аби Його справа звершилася».
Усім братам і сестрам по вірі з колишніх радянських республік апостол Д. Праузе пише: «Ми супроводжуємо вас серцем і молитвою!»
