У неділю, 5 лютого, апостол проводив богослужіння у Запоріжжі.

Це було особливе богослужіння, оскільки під час нього апостол проводив на заслужений відпочинок євангеліста Сергія Миколайовича Мануйлова.

Упродовж 10 років Сергій Миколайович служив і працював на Божій ниві. У 2007 році апостол Ценкер звів його у сан диякона, у 2009 році – у сан священика, а в 2011 році апостол Будник – у сан євангеліста. І ввесь цей час Сергій Миколайович віддано служив братам і сестрам, із радістю благовістив Євангеліє.

Апостол служив біблійним словом із словом із Євреїв 6,18-20: «(Надію) в ньому маємо, неначе якір душі, безпечний та міцний, що входить аж до середини за завісу, куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус, ставши архиєреєм повіки, на зразок Мелхиседека».

У промові, з якою апостол звернувся до євангеліста Мануйлова, він дякував йому за вірність Богові, за віддане служіння, небайдужість до проблем і турбот ввірених парафіян. «Ти нікому ніколи ні в чому не відмовляв. Ні, як лікар, під час виконання своїх професійних обов’язків; ні, як духовний пастир, під час перебуванні у сані», – зазначив апостол, — «Ти відмовляв хіба що тільки собі: з відпочинком,  з вільним часом». Слова апостола були такими щирими й теплими, що зворушили серця присутніх; на очах у багатьох бриніла сльоза.

Після богослужіння брати й сестри від душі обнімали Сергія Миколайовича, вітали його, дякували й бажали здоров’я і радості на заслуженому відпочинку.

Пополудні апостол Будник проводив богослужіння у громаді Мелітополя.

А в понеділок (у той час, як у Києві уже вирувала заметіль, а в аеропорту Дніпропетровська вона тільки починалася) апостол благополучно дістався до Києва.