Згадаймо про Голгофу. Тоді Ісус перебував у вельми складній ситуації; коли Він, можливо, – я не знаю цього – не до кінця розумів Свого Отця. Коли Він був на межі Своїх людських сил. І що Він все ж мовив? «Отче, у Твої руки
віддаю духа Мого!» (Від Луки 23, 46). Він продовжував плекати довірливі стосунки зі Своїм Отцем і віддав Себе Йому в руки. Скажу про це своїми словами: «Отче, Я вже нічого не розумію; Я на межі сил і більше не можу; але продовжую довіряти Тобі й віддаю Себе у Твої руки». Отже, Ісус виявляв у найважчий момент
безмежну довіру до Свого Отця. На чому ґрунтувалася Його довіра? Його довіра до Отця ґрунтувалася не на людському досвіді. Він довіряв Своєму Отцеві, бо добре знав Його. Саме тому! Він довіряв Йому не тому, що пережив щось надзвичайне і неймовірне; зовсім ні; адже Він зазнав розп’яття на хресті. Він довіряв Своєму Отцеві, бо добре знав Його; бо знав, Ким є Його Отець. Яка прекрасна тут послідовність! Ісус усвідомлював, що є Божим Сином, а Бог є Його Отцем. Він, будучи Людиною, здобував
все більше знань про Свого Отця і спізнав Бога як Свого Отця, тому виявляв безмежну довіру до Нього. Нам також треба зростати, нам треба ставати подібними до образу Божого Сина; нам треба виявляти таку ж довіру до Отця, як виявляв Він. Адже ми також знаємо свого Отця; завдяки діянню Святого Духа ми знаємо, що Бог – наш Отець, що Бог – Отець любові й милості, що Він турбується про нас. Тому ми кажемо: «Мій Отець знає про мої потреби. Він добре знає, що мені потрібно, і дасть мені все необхідне». У кожного з нас є, звісно, турботи, пов’язані із земним життям. Усі ми непокоїмося своїм життям. Усі ми піклуємося про своїх дітей. Однак ці турботи все ж не повинні цілковито поглинати нас. Чому? Бо ми знаємо, що маємо Отця, Отця любові, Який піклується про нас. Він знає, що потрібне нам і дасть нам усе необхідне для життя. Отже, мій Отець знає про мої потреби, а я довіряю Йому.
Джерело: Часопис "Наша сiм’я" квiтень 2017
