Людина, яка бажає чогось домогтися в житті й мати успіх, не сміє бути слабкою. Про це знають усі ще з шкільної лави. Будь сильним! Якщо не можеш, то принаймні подавай вигляд, що ти є таким. Деякі люди настільки добре засвоїли це, що навіть перестають бачити власні хиби й недоліки. І це не просто «хвороба» менеджера-управлінця. Нам, Божим дітям, також дається іноді нелегко визнавати власні слабкості, хиби й недоліки.

Завжди бути в піднесеному настрої, завжди проявляти тверду віру, завжди вірно слідувати, завжди виявляти готовність до примирення і т. д., і т. п.

Невірство, сумніви, невдачі? Це не про мене! 

Хто з нас насмілиться твердити, що він завжди перебуває на висоті віри? Що він ніколи не виявляє слабкості й не має жодних недоліків; що він ніколи не був глибоко пригніченим і не зазнавав гіркоти від поразки?

Проблема полягає, власне, не в тому, що людина, ігноруючи власні слабкості й недоліки, намагається здаватися сильнішою, ніж є насправді. Фатальність цієї помилки полягає у тому, що тоді людина перестає належно цінувати Господню милість. Адже по-справжньому вона здатна оцінити велич Господньої милості  лише тоді, коли визнає свої слабкості, власні хиби й недоліки; коли не боїться казати: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству!»

Імпульс із богослужіння Першоапостола