На цих словах – лежить особлива печать історії. Про них мовлено вже чимало – доброго й менш доброго. Чи вдасться нам застосувати ці слова в зовсім іншому контексті? Ми спробуємо зробити це, сподіваючись на щире розуміння з боку читачів.

Коли ми відвідуємо концерт чи театр, то купляємо квитки, заходимо в залу й займаємо своє місце. Інколи працівник театру допомагає нам знайти наше місце і пропонує програму. Коли ми відвідуємо собор чи музей, то зустрічаємо людину, яка стежить за дотриманням порядку, або компетентного екскурсовода. Нерідко в таких закладах зустрічаємо кремезних людей, які покликані запобігати тому, аби хтось завдав збитків чи не поцупив предмети мистецтва.

А що очікує нас, коли ми заходимо в одну із наших церков?

У кожній громаді є свої відмінності. Вони, залежно від місця її розташування, можуть бути досить істотними. В одній церкві є небагато місця у фойє, в іншій через тривалі дощі парафіяни не можуть довго знаходитися на вулиці.

Якось двоє новоапостольських товаришів відвідали іншу громаду. Не встигли вони ввійти у Божий дім, як одразу опинилися в оточенні трьох дияконів. Ті привітно зустріли їх, поцікавилися: звідки й куди подорожують. Один із них миттю приніс пісенник, розгорнув його на сторінці з вступною піснею і подав його гостям. Потім гостей завели у церковну залу й запропонували місце, де можна сісти.

Дорогою додому один із товаришів похитав головою й сказав іншому: «Цим дияконам, очевидно, було дуже нудно. Не можна ж так перебільшувати! Проявляючи гостинність, вони мало не на руках внесли нас у церковну залу».

Інший посміхнувся і відповів: «А я почувався там дуже комфортно. Нарешті потрапив у Божий дім, де відчув гостинне й привітне ставлення до себе».

Кому при цьому не спаде на думку відомий крилатий вислів: «Усім людям догоджати – мистецтво, яке годі знати». Утіхою є те, що й Бог не володіє ним.

Тому немає сенсу вести дискусію про те, поступили диякони правильно чи ні. Важливо, що вони в людини, яка бажала цього, викликали почуття, що вона є бажаним гостем, що до неї небайдужі, і що на неї бажають справити приємне враження. Адже саме така поведінка є переконливим доказом присутності Божої любові в храмі. Бог милосердиться над кожним грішником, який приходить із серйозним наміром просити прощення.

Отже, вельми важливим завданням кожної сестри й кожного брата, який стоїть біля входу в церкву, є робити все від себе залежне, аби будь-яка людина почувала себе в святому храмі впевнено й комфортно. Адже відомо, що перші хвилини зустрічі вирішують: буде вона позитивною чи негативною? Це свідчить про неабияку важливість завдання, яке виконують ті, що стоять біля входу в церкву: сприяти тому, аби брати й сестри, а також гості відчували, що на них чекають у храмі; що тут присутня Божа любов. Таке завдання стоїть, власне, перед кожним з нас, його нам слід виконувати щодня і скрізь – не тільки біля входу в церкву.