Молоді люди, які у своєму житті, особливо в дитинстві, не спізнали любові; які не зростали в батьківському домі й не зазнали собі материнських любові й турботи; до яких відносилися прохолодно й нечуйно, нерідко стають нестійкими особистостями. Вони – легка здобич для лукавих пройдисвітів, які, аби схилити їх на хибний шлях, обіцяють швидкі успіх і визнання. Коли такі молоді люди потрапляють на лаву підсудних, то судді нерідко передрікають їм невтішне майбутнє – шлях у «нікуди».

Подібне відбувається й у духовному відношенні: люди, які ніколи не зазнали на собі Божої любові, схильні дедалі більше в’язнути в гріхах. Вони приречені на шлях у «нікуди», на віддаленість і вічне відлучення від Бога. Наше завдання – зрозуміти: така людина грішить, бо не спізнала Божої любові. Ми маємо повернутися до неї обличчям й дати змогу пережити Божу любов, спізнавши яку, вона сповнитися бажанням осягнути спасіння, відкуплення та звільнення від рабства гріха. Адже одне очевидне: чим більше ми зазнаємо на собі Божу любов, тим менш схильними є до гріха. 

Із богослужіння Першоапостола