У всі часи людської історії існувало безліч думок щодо четвертої заповіді. Деякі батьки, посилаючись на цю заповідь, вимагали від своїх дітей беззастережної покори. Церква й учителі прищеплювали дітям думку, що святим, богоугодним обов’язком дітей є виявляти покору й повагу навіть до тих батьків, які використовують у вихованні деспотичні методи або схильні до хворобливих залежностей. Такою є, нібито Божа воля. Але якими є коріння четвертої заповіді?

У книзі Вихід 20, 12 мовиться: «Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітній був ти на землі, що Господь, Бог твій, дасть тобі». 

Коли ми перечитуємо це первісне формулювання заповіді, то нам стає зрозуміло: вона була дана народу Ізраїлю, який, як і кочівники, десятиліттями мандрував зі всім своїм майном і худобою небезпечними для життя регіонами – пустелею та степом. Бог пообіцяв юдеям привести їх у майбутньому до землі, яка тече молоком і медом, і де є родюча земля. У складних життєвих ситуаціях і в пустелі старі й немічні члени великої родини були для всіх важким тягарем. Вони мало чим могли допомогти своїй родині, зробити щось на благо спільноти, але щодня потребували своєї порції злиденної їжі й дефіцитної води. У подібній скрутній ситуації заради виживання всієї сім’ї могла з’явитися спокуса відмовити «непродуктивним», з її точки зору, членам навіть у цьому вбогому раціоні. Або навіть взагалі «залишити помирати їх у пустелі». Питання, яке і в наші дні є надзвичайно актуальним: а як нам поводитися з літніми й хворими членами суспільства? Чи не виникає сьогодні в декого з нас велика спокуса вислати їх, як і тоді, у пустелю «самотності»? Тут не йде мова про випадки, коли з тих чи інших причин нам доводиться довірити турботу про своїх батьків професіоналам. Четверта заповідь була й залишається досить актуальною в усі часи: у первісному тексті четвертої заповіді не містилося вимоги полегшити життя батьків, діти яких діють їм на нерви. Вона звернена перш за все до дорослих. Зміст заповіді є значно глибшим, ніж просто поважати авторитет батьків у сім’ях. Тоді, як і сьогодні, йшлося насамперед про збереження сімей та навіть усього суспільства. Кажучи сучасною мовою: мова йде про договір поколінь. Батьки виховують своїх дітей, а останні згодом повинні «шанувати» батьків і забезпечити їм у старості гідне життя. Це передбачає, з одного боку, матеріальне забезпечення, що в тодішні часи за відсутності соціальних гарантій означало для покоління бабусь і дідусів можливість виживання; а, з іншого боку, «шанування» передбачає співжиття в людському співтоваристві, яке ґрунтується на засадах взаємоповаги. Ще одним аспектом четвертої заповіді є острах Божий. Батьки були й сьогодні мають бути такими, що передають дітям навички, культуру й традиції свого народу, у тому числі й віру. Завдяки цьому вони відкривають їм шлях до Бога. Тому однією зі складових Божого остраху є шанобливе ставлення до батьків. Катехізис Новоапостольської церкви наступним чином оцінює значення четвертої заповіді в сьогоднішньому житті: «Як і раніше, обов’язком усіх дітей, незалежно від їх віку, є шанувати батьків. У сім’ях, де панує любов та довіра, батьки можуть сподіватися від дітей слухняності. Молода людина має усвідомлювати, скільки добра для неї в дитинстві та підлітковому віці зробили її дбайливі батьки. Це викликає вдячність у душах дітей. У взаємовідносинах з батьками, у розмовах з ними й про них має відчуватися повага». Четверта заповідь накладає й на батьків певний обов’язок: під час виконання завдання з виховання дітей, батьки несуть велику відповідальність. Тому їм треба намагатися поступати так, як угодно Богові. Так вони можуть полегшити дітям завдання поважати їх. Тим, як вони самі ставляться до своїх батьків і батьків чоловіка (дружини) і висловлюються про них, батьки показують дітям приклад. Якщо батьки й діти з любов’ю ставляться один до одного, вибудовують і зберігають довірчі відносини один з одним, то це сприяє гармонійному сімейному життю. Виконання четвертої заповіді передбачає також сповнене любові піклування про батьків в їх старості. Якщо відносини батьків та дітей сповнені подяки, любові й довіри, то ми виконуємо четверту заповідь, і Бог поблагословить нас за наші зусилля (КНЦ, пп. 5.3.5.5). І все ж існує одне «але». Коли йдеться про послух, у тому числі й по відношенню до батьків, треба пам’ятати: «Слід виявляти більше послуху Богові, ніж людям».