67-літня Сабіна (звати її, власне, по-іншому) посміхається: «Чи є пенсіонер, який має час?» Якщо вона не поїхала у відпустку чи не опікується своїми онуками, то співає у хорі або грає у невеличкому оркестрі, прибирає церкву чи є там, де потрібна її допомога. А її чоловік завжди поруч з нею. Обоє ще здорові й мають змогу утримувати самих себе. У них усе інакше, ніж було з їхніми батьками.
Досягнення медицини, збалансоване харчування, а також відсутність війни й епідемій сприяли тому, що сьогодні 70-літні люди почувають себе не гірше, ніж 55-літні три покоління назад. Кращі умови праці й життя, звісно, також мають значення. Важливість так званої «сивочолої» генерації для суспільства бачимо по тому, що навіть реклама дедалі більше звертається до цієї цільової аудиторії.
«Уперше за історію людства, – як повідомляється в одній авторитетній економічній газеті, – у світі живуть більше людей, які сягли 65 і більше років, ніж тих, яким ще не виповнилося п’яти років. Через двадцять років таке співвідношення може становити один до двох».
Достатньо подивитися на концертні зали: деякі сфери культурного життя немислимі без участі представників «сивочолої» генерації. Населення помітно старіє. У наших церквах ми також дедалі більше бачимо людей віком понад 60 років.
Це не може не позначитися на темах, які обговорюються у громадах. Адже життя 25-літніх людей різниться від життя людей старшого покоління. А більшість, як відомо, завжди домінує. У парафіян молодшого покоління може вкрастися думка: «Дедалі менше порушуються теми, які цікавлять нас». Це викликає певну апругу й відчуження.
Суспільна тенденція старіння населення спонукає нас розмірковувати над своєю поведінкою в громадах. Чи спілкуватися нам тільки з людьми свого віку, а чи свідомо йти на контакт з представниками молодшого чи старшого поколінь? Чи проявляти нам живий інтерес до представників іншої вікової групи? Чим вони живуть? Що викликає у них радість? Які проблеми в них є? Чи можу я вирішити їх?
На одному з останніх богослужінь Першоапостол наголошував: «Твій ближній не зобов’язаний бути таким, як ти, для того, аби Бог міг любити його так само, як і тебе». Для життя громади це означає: Бог любить буремну молодь так само, як і старших людей, які схильні до консерватизму. Якщо погодитися з думкою Першоапостола, то час від часу нам треба виходити з особистого комфорту, і наводити контакти з людьми, яких ігнорують, чи які різняться від нас.
Не кожному до снаги розпочати розмову з ближнім, який належить до іншої вікової групи. Адже це може викликати певне розчарування. Однак, з огляду на перспективи життя громади годі уникнути спілкування між представниками різних поколінь і різних вікових груп. Усі ми є члени Христового Тіла. Тому усі ми можемо тільки виграти від взаємного спілкування. Наділена віковою мудрістю людина легко погодиться з цим.
Джерело: Часопис “Наша ciм’я” випуск 7, липень 2019
