Я к ти мені – так я тобі! Я не слабак і не дозволю, аби до мене так ставилися. Це несправедливо! – Будь-яка людина прагне, аби до неї відносилися справедливо. Лише тоді її душа знаходить спокій. Справедливість передбачає рівноправ’я, яке ми переважно використовуємо на власну користь. Якщо ближній образив мене, то я відповідаю йому тим самим. Лише тоді я можу полегшено зітхнути й приступити до виконання своїх повсякденних справ. Адже справедливість відновлено. А коли в ближнього зовсім інше бачення? І він, імовірно, потайки задумав відомстити мені? У правовій державі тільки держава має право на застосування влади – щонайменше, теоретично. Однак, підступні, зухвалій незначні приниження, які використовують ворожі сторони, є дріб’язковими навіть для судочинства. Вони є аморальними, але за них не карають.

Правова держава значною мірою сприяє тому, аби люди не вдавалися до помсти. Однак, найкраща правова система не в змозі здолати як образу, так і підлість. Люди продовжують мстити один одному й не несуть за це жодного покарання. Тому помста продовжує жити в людському серці. Хіба ви не вірите? Зазирніть у соціальні мережі, подивіться телевізор чи почитайте пресу. Зловтіха, образи й інша мерзота правлять сьогодні балом. А жертви цькування на роботі можуть також розповісти чимало.

Багато людей отримують істинне задоволення тільки тоді, коли злочинець лежить перед ними ниць і зі сльозами визнає свою поразку. Тому нелегко виконувати вимогу апостола Павла: «Самих себе не відомщайте, любі, а дайте місце гніву, написано бо: «Мені належить помста, Я відплачу, – говорить Господь. – Але коли твій ворог голодує, нагодуй його; і коли має спрагу, напій його». Але при апостолові Павлові не було ще правової держави, яка захищала людське право. Тому вимога апостола Павла є революційною.

Хто читає Євангеліє, той розуміє, що спонукана апостолом докорінна зміна свідомості викликана вимогою Ісуса: «Любіть ворогів ваших!» Так, саме цього Господь вимагає від Своїх учнів.

Надзвичайно важко виконати цю вимогу й казати: «Я люблю Бога!», але водночас не любити свого брата й бажати помститися йому? Така вимога Господа, здавалося б, перевершує будь-яку людську спромогу. Нам, аби виконати її, треба міняти своє мислення. Адже ми, як правило, вважаємо, що справедливість відновлюється тоді, коли ми поступаємо за принципом: око за око, зуб за зуб. Ми отримуємо задоволення тільки тоді, коли бачимо, як страждає людина, яка заподіяла мені біль. Тільки тоді наша душа знаходить спокій. Саме так поступає ветхий Адам. Учні Господа мають міняти подібне мислення. Любити свого ворога не тільки тоді, коли ти відімстив йому, а й тоді, коли він продовжує завдає чималих страждань. Чесно: так жодна людина не зазнає спасіння. Однак: для Бога немає нічого неможливого. Господи, будь милостивий до нас.

І віддай нам за це Своєю любов’ю.

Джерело: Часопис “Наша ciм’я” випуск 9, вересень 2019