Народна мудрість гласить: між освітою фермера і урожаєм існує безпосеред ній зв’язок: найменш обдаровані розумом селяни вирощують найбільші бульби. «Найбезглуздіші фермери вирощують найбільший урожай картоплі».

Не вірите в це? Та яке це має значення? Ця народна мудрість, однак, не має нічого спільного з християнською вірою, як і День подяки – з християнськими святами. Свято подяки – на відміну від Різдва, Пасхи чи П’ятидесятниці – не відображає історію спасіння. Проте воно зайняло чільне місце в церковному календарі й нерідко відзначається з неабияким розмахом. Його можна відзначати в будь-який час року й, причому, без значних витрат. Людина і досягнення техніки роблять це можливим. 

Яблука з Чилі та Нової Зеландії, зернові з-за кордону, корм для великої рогатої худоби з Амазонії і масло з плантацій у джунглях Індонезії – усе це без обмежень доступне нам сьогодні. Але навіщо тоді дякувати Богові й величати Його? Подяка належить людині, яка виконала цю працю, чи не так?

Винахідливість людини є безмежною і її жадібність нестримною. Людина все ж не є, як вона вважає, віддаленою від природи. Вседозволеність щодо природи призводить до її самознищення. Це ми бачимо з огляду на глобальні зміни клімату, вимирання бджіл і комах, без яких чимало рослин не можуть плодоносити. Людині вельми важливо привести свою діяльність у відповідність з Божественним дорученням: «Узяв Господь Бог чоловіка й осадив його в Едемському саді порати його й доглядати його».

Людині, аби отримувати хліб насущний, не треба сьогодні працювати в поті чола. Це дозволяє відкривати нові горизонти для відзначення Дня подяки: віддавати

своє багатство бідним, думати про збереження Божого Творіння і дякувати Богові за перепони, які Він ставить перед жадібністю людини: не робити все дозволене й не дозволене, інакше вона позбавить себе раю.

Джерело: Часопис “Наша ciм’я” випуск 11, листопад 2019