Дорогі брати і сестри,

кожному з нас доводиться зазнавати нужду, утиски, турботи і страждання. Тому ми потребуємо в земному й духовному житті – особливо в складних ситуаціях – силу і втіху.

Аби отримати силу і втіху в нашому духовному житті, ми маємо – за будь-яких обставин, – виявляти довіру до Бога і з чистим, повним смирення серцем продовжувати йти шляхом віри і любові.

Господь не покине нас на цьому шляху, а втішить і додасть нам потрібних сил.

Я знову нагадую всім нам про Господню обітницю, на яку ми можемо покластися у своєму житті: «Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28, 20).

Ми не раз відчували особливу турботу Господа, не раз переживали Його близькість, що сповнювала нас утіхою.

 Згадаймо, приміром, про втіху Апостолів й учнів після смерті Ісуса, про яку мовиться в Біблії: тоді вони перебували у вельми складній ситуації, і були, очевидно, безпорадними й дезорієнтованими. Господь явився їм і мовив: «Мир вам!» (Лк 24, 36; Ів 20, 19).

 Його присутність принесла їм мир і втіху. Ми знову і знову відчуваємо близькість Господню в Його слові!

Господнє слово ми чули також під час богослужіння на Вербну неділю, в основу якого була покладена цитата з Лк 19, 41-42: «І як наблизився і побачив місто, Він над ним заплакав, кажучи: Якби й ти цього дня зрозуміло те, що веде до миру! Але тепер воно закрите перед твоїми очима!» Коли Ісус в’їжджав у Єрусалим, то багато людей, ликуючи, з радістю зустрічали Його.

А Він був сумний, бо бачив їхні хибні очікування і думки відносно того, що має:

• звершити чудеса, як це відбулося, наприклад, під час насичення чотирьох тисяч людей (Мк 8, 1-9);

• звільнити їх з від римської окупації;

• відновити царство Давида. Побожні євреї тужили за тим часом, коли Ізраїль був незалежним і могутнім царством. Однак, Ісус дав їм зрозуміти, що будуть розчаровані в своїх очікуваннях. Наша позиція очікування повинна відповідати Божій волі, а тому:

• ми не вимагаємо чудес для того, аби покращити наше матеріальне становище – нехай Господь у першу чергу дарує нам вічне багатство;

 • ми не очікуємо від Бога, аби Він покарав наших «ворогів», тих людей, які завдають нам страждання: мета Ісуса – звільнити нас від рабства зла і допомогти вигнати зло зі свого серця;

• ми не покладаємося лише на дотримання Заповідей, на свої добрі справи і пожертви, аби осягнути спасіння: Ісус дарує спасіння смиренним і сповненим покаяння серцям.

 Святий Дух навчає нас тому, що «веде до миру», тобто, що веде до спасіння: віра в Ісуса Христа, покаяння і внутрішнє оновлення. Віра в Ісуса Христа – це віра у те, що Божий Син став Людиною; це віра в Його жертву, в Його воскресіння і Його Друге Пришестя.

Вірити в Ісуса Христа означає довіряти Йому і зберігати Йому вірність навіть тоді, коли доводиться зазнавати випробування. Аби отримати відпущення гріхів, ми маємо розпізнати свій гріх, каятися в ньому і рішуче боротися зі злом. Аби отримати доступ в Боже Царство, ми маємо працювати над своїм внутрішнім оновленням і набувати Христову сутність. Для цього ми повинні навчитися прощати, любити і служити так, як Він.

Час милості обмежений, і ми не знаємо, коли він завершиться. Тому ми повинні вже сьогодні виявляти віру і каятися. Ми повинні вже сьогодні працювати над своїм внутрішнім оновленням!

З сердечними вітаннями, ваш

Окружний Апостол

Міхаель Еріх