Іісус і фарисеї – це дві протилежності. Як Ісус, так і фарисеї указували на шлях до спасіння, але по-різному. І Христос, і фарисеї були близькими й водночас віддаленими один від одного. І Він, і вони – це приклад того, якими не треба бути і як не треба вести своє життя. І все ж Господь викликав у фарисеїв неабияке захоплення. Вони запрошували Його та Його учнів до себе на трапезу, розшукували Його, аби вести з Ним бесіди на релігійну тему, деякі навіть зверталися до Нього за порадою.
Нинішнє негативне ставлення до фарисеїв не завжди виправдане. Фарисеї були побожними людьми. Їхній шлях до спасіння полягав у безумовному – якщо не сказати бездоганному – виконанні закону. Мити руки перед споживанням їжі. Дотримуватися Мойсеєвого закону й абсолютно нічого не робити в суботу. Ретельно дотримуватися жертовних обрядів й багато чого іншого.
Вони виконували всі закони й постанови. І по духу букви перебували з Господом на одному рівні. «Не думайте, що я прийшов усунути закон чи пророків: [...] Хто, отже, порушить одну з оцих найменших заповідей і навчить інших так робити, той буде найменшим у Небеснім Царстві. А хто виконає їх і навчить, той буде великим у Небеснім Царстві», – розкривав Господь Свою точку зору в Нагірній проповіді (Від Матвія 5, 17, 19). Будь-який фарисей безумовно підписався б під нею, адже саме такою була тоді позиція побожної людини. Дивно, що далі Господь зазначає: «…коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарисеїв, не ввійдете в Царство Небесне».
Ця фраза є ключем до розуміння Євангелія. Спробуймо розглянути її. Отже, вирішальним є шлях до спасіння. Фарисеї вважали, що спасіння можна заслужити. якщо виконувати усі заповіді й вести благочестиве життя, тобто виконувати діла справедливості. А Ісус пропонував інший шлях до спасіння: «Віруйте в Бога, віруйте й у мене!» (Від Івана 14, 1). В очах фарисеїв це було явним богохульством. Однак Ісус вів мову також про важливість виконання Божих заповідей і навів найвищий закон зі Старого Заповіту: «Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, […]; а ближнього твого, як себе самого» (Від Луки 10, 27). Саме такою є Божа воля і вона вирішальна.
«…бережіться закваски фарисейської», – радив Ісус Своїм учням (Від Матвія 16, 6). Інгредієнтами цієї фарисейської закваски є: зовнішні прояви виконання заповідей, що позбавлені сенсу, відсутність бажання бачити істинну Божу волю, лицемірство й зарозумілість. «Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди — грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар», – молився фарисей (Від Луки 10, 11). У цій притчі Ісус викриває фарисеїв. Його вердикт такий: хоча фарисей виконував усе у відповідності до закону, та не знайшов оправдання перед Богом – на відміну від грішника, митаря, який щиро покаявся перед Богом. Набагато простіше відпрацьовувати в своєму житті пункт за пунктом список добрих справ, ніж виявляти любов до ближнього і дбайливо ставитися до нього. Пробачити йому. Побажати ворогові, аби Бог наділив його милістю. Допомогти нужденному. Адже набагато легше засуджувати ближнього чи вказувати на його недоліки й гріхи, ніж проявляти до нього любов і прийти йому на допомогу. Любов не потрібна для того, аби засуджувати ближнього, а для того, аби допомагати й благословляти його. Господи, будь ласка, наділи мене любов’ю, аби я подолав у собі фарисея!
Джерело: Часопис «Наша ciм’я» випуск 9, вересень 2022
