Наприкінці Нагірної проповіді Ісус мовив: «Не кожний, хто промовляє до Мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне» (Від Матвія 7, 21). Це – серйозне попередження. Його можна тлумачити й розуміти, як заманеться, але Ісус недвозначно наголошував на тому, що бажає бачити плоди віри.
Віра – для правильного розуміння – є невід’ємною основою Небесного Царства. Міцна віра в Бога, Який, проявляючи милосердя, наблизився до людей в Ісусі, Який сьогодні близько до людей у Святому Дусі і Який через грядущого Ісуса Христа приведе підготовлених віруючих у безпосередню близькість з Собою, є запорукою Небесного Царства.
Але віра без діл мертва сама в собі. Про це ми читаємо у Посланні Якова. Христос чітко окреслив діла віри. Вони нерозривно пов'язані з виявом любові. Допомагати бідним і знедоленим, не панувати, а, навпаки, служити людям. Творити добро ближньому, насамперед тому, хто не може відплатити за нього. Любити свого ближнього, навіть – ворога.
Діла, що угодні Господові, представлені в багатьох притчах. Милосердний самарянин зробив більше і краще, ніж праведники. Батько блудного сина любив його і простив йому все. Лукавий слуга є поганим прикладом того, як своїми ділами можна звести Божі благодать і милосердя до абсурду. До діл живої віри відноситься також свідчення про Ісуса Христа. Судити й карати – це не християнський обов'язок. Навпаки. Про це мовить Ісус: «Хто з вас без гріха, – нехай перший кидає у неї камінь!» Уникати гріха – ось що притаманне християнину. Окрім цього, слухання Божого слова і святкування Святого Причастя, як не раз наголошував Ісус Христос, належать також до діл віри. «Коли ви робите все, що Я вам заповідаю, то ви — друзі Мої» (Від Івана 15, 14). А Його заповідь гласить: «Як Я був полюбив вас, так любіте і ви один одного!» (Від Івана 13, 34).
Християни живуть посланням, яке вельми потрібне для світу: більше любові – менше егоїзму й клопотання про земні блага! Християнський голос украй необхідний у божевільному хаотичному світі XXI століття. Однак цей голос стає дедалі тихішим. Через декілька років багато людей не сповідуватимуть християнської віри у його різних конфесіях. Причини різні. Але одна з причин, безумовно, полягає й у тому, що ми, християни, недостатньо часто виконуємо заповідь любові до ближнього. Саме тому чимало людей зневірилися у християнській вірі. Інша причина полягає в тому, що ми, християни, недостатньо виразно й переконливо свідчимо про віру в Христа. І якщо ми, представники старшого покоління, своїм життям недостатньо переконливо подаємо приклад молодому поколінню у тому, наскільки важливою є віра в нашому житті, то як вони мають повірити у християнство, у якому проповідується про любов, яке орієнтоване на майбутнє і сповідує радість і чесність?
То що ми все робили не так? Звісно, ні! Але для нас, християн, прийшла найвища пора разом згадати про слова Ісуса: «З того усі спізнають, що Мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Від Івана 13, 35). Нехай кожен із нас почне із себе.
