Маленький Симон хоче вилізти на дерево. «Це неможливо, у тебе не вийти!» – хитає головою бабуся. «Що? Ти хочеш отримати атестат про середню освіту? Не з твоїми здібностями», – чує Кірстен від своєї вчительки. «Ви хочете очолити цей проект? Що ж, спробуйте. Але я одразу кажу, що це Вам не під силу», – чує Міріам від свого начальника.
Шкода, що нас упродовж всього життя супроводжують скептики. Коли ми сміливо робимо крок уперед, то нам дають зрозуміти: краще не роби, бо впадеш. У цих людей, як правило, немає злого наміру. Вони бажають, аби ми вберегти себе від біди. Але водночас вони – здебільшого несвідомо – подавлюють в інших упевненість сміливця. Вони заважають маленькому хлопчику здобути власний досвід і винести урок з падіння, коли він вчиться ходити. Вони заважають Симону вчитися реально оцінювати небезпеку й відповідно діяти.
Так Кірстен ніколи не довідається, чи зможе здобути атестат про середню освіту. А Міріам треба проявити ще більше самовпевненості, аби думка її начальника не стала її власною. Такий підхід гальмує розвиток людини. Так, є факти, які застерігають нас від небезпеки. Якщо хлопчик хоче пройтися бордюром уздовж жвавої проїжджої частини, то легковажно потурати йому. Імовірність того, що після невірного кроку він все ще зможе винести з цього для себе урок, є не надто високою. Коли маленька дитина намагається витягнути тліюче поліно з каміна, то не треба сприяти цьому. Бо надто високий ризик спалаху небезпечної пожежі.
Ісус не раз пояснював Своїм учням і людям, які слухали Його, що саме є неприпустимим у Божому Царстві. Їх неабияк обурювали суворі висловлювання Господа, зокрема, Його Нагірна проповідь чи Його спілкування з багатим юнаком. Розглянемо детальніше недвозначний заклик Ісуса: «Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм». Хто з нас може твердити, що хоч би раз в житті байдуже не обходив цю браму, бо вабила інша перевага, яку ми згодом використовували на шкоду свого ближнього. Нехай навіть у вигляді принизливого зауваження на адресу іншого, аби привернути насмішника на свою сторону. Або згадаймо ще такі слова Господа: «Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство» (Від Матвія 19, 24). Неймовірно вузькими є двері в Небесне Царство.
Учні це розуміли. Тому боялися, що жодна людина не зможе пройти крізь ці двері. А що робив Господь? Людей, які слухали Нагірну проповідь, Він закликав утілювати Його слова в життя та будувати дім на камені. Він підбадьорював їх, спонукав до дії. А як поступив Господь у випадку з багатим юнаком? Він підбадьорював Своїх учнів, мовлячи: «У людей це неможливо, Богові – все можливо» (Від Матвія 19, 26).
Нам годі вплинути на хід подій. Однак ми можемо підбадьорювати людей, заохочувати їх, аби вони здобували добрий досвід спілкування з Богом: «Спробуй!» Адже «Він [Господь] для праведних зберігає допомогу» (Приповідки 2, 7). Чи здатні ми на це!?
Джерело: Часопис «Наша ciм’я» випуск 11, листопад 2022
