Надійність – це важливий аспект літургії: учасники богослужіння можуть бути впевнені, що та сама літургія, ті самі формулювання, ті самі слова благословення звучать як у їхній громаді, так і в громадах, що знаходяться далеко від них. Про це Окружний Апостол Еріх розповідає в своїй статті про сестру по вірі, яка на власному досвіді переконалася в надійності літургії.
Перед тим, як майже чотири десятиліття тому громада Карлсруе-Центр переїжджала до новозбудованої церковної споруди, останнє богослужіння відбулося у середу в попередній церкві. У той час я служив дияконом у громаді й помітив, що після богослужіння у великій церковній залі самотньо стояла літня сестра й пильно дивилася на вівтар. Слідуючи внутрішньому імпульсу, я завів з нею розмову. Вона розповіла мені, що, незважаючи на радість з приводу нової церкви, вона переживає певний смуток, адже саме тут, у цій церкві, вона та її чоловік, який вже у вічності, отримали благословення на спільне подружнє життя. Вона також разом зі своїм чоловіком стояла перед цим вівтарем, коли хрестили і запечатували їхніх дітей. У радісні й щасливі дні, а також у дні скорботи й страждань, ця церковна споруда була для неї домівкою. Її чимало пов'язувало з цією церковною спорудою, тому було вельми боляче покидати назавжди її. Більшості з нас, ймовірно, знайоме це почуття, коли відбуваються зміни і нам доводиться залишати звичне чи те, що ми полюбили, приміром, коли ми міняємо місце проживання чи зазнаємо змін в особистому житті. І все ж зміни, у кінцевому підсумку, є позитивними.
Філософу Артуру Шопенгауеру належать слова: «Сталими є тільки зміни». Це проявляється також у житті людини. Від дитинства до старості люди постійно переживають зміни в собі й у своєму оточенні. Зміни в духовному відношенні також відіграють неабияку роль. Запорукою слідування за Господом є готовність до змін. Сутність Ісуса Христа має займати в нас все більше місця. Для цього дуже важливо розпрощатися з, можливо, улюбленими звичками, які не сумісні з Євангелієм. Це не завжди легко. Остаточна зміна відбудеться лише тоді, коли Бог створить нове небо й нову землю: «От, нове творю все» ( Одкровення 21, 5). Тоді все, що викликало в нас смуток від змін, які довелося пережити, зникне, і ми збагнемо, що Господь чинив усе правильно.
До речі: наша сестра, згадана на початку, яка вже давно у вічності, за короткий час почувала себе у новому приміщенні церкви як вдома.
Міхаель Еріх народився 19 вересня 1959 року.
Раніше працював страховим агентом.
З квітня 2006 року очолює Реґіональну церкву Південної Німеччини, до якої входять 30 підопічних країн Південно-Східної Європи, Близького Сходу, Західної, Центральної та Східної Африки. Одружений, має одну дитину.
Джерело:Часопис "Наша ciм’я" випуск 4, квітень 2024
