Нам, християнам, у своєму житті треба опиратися на Євангеліє. Воно не повинно стояти осторонь, а має визначати наші вчинки й рішення. Своїм життям ми відображаємо віру – видимо, яскраво, виразно. Утім, існує небезпека, що наша віра може відійти на задній план. Замість того, аби дозволити Богу вказувати нам правильний напрямок, ми лише зрідка, у скрутну хвилину, звертаємося до Нього як до Порадника. Надто часто ми бажаємо йти власним шляхом, роблячи те, що нам на даний момент здається правильним. Однак це ставить під загрозу наше спасіння. Святий Дух застерігає нас: недостатньо просто вірити, віра має пронизувати усе наше життя і приносити плоди. Вона має бути не теоретичною, а відчутною у кожному рішенні, яке ми приймаємо.

Іноді, однак, ми відчуваємо, що наша віра слабне. Розчарування охоплює нас, коли відбувається щось не так, як ми сподівалися. Можливо, ми просили в Бога про щось і воно не збулося. Або нас непокоять якісь зміни.

У такі моменти з’являються сумніви: «Чи істинною є моя віра? Чи вона дійсно підтримує мене?» Саме тоді треба зробити паузу. Наша віра не являє собою закостенілу структуру, а є живою і багатогранною. Своїм корінням вона сягає у Святе Писання, у Боже Слово. Тому зосередьмо свою увагу на найголовнішому – на святій вірі, яка походить від Бога, від Святого Духа. Вона вказує нам шлях до Ісуса Христа. Він – наш фундамент. У Ньому ми здобуваємо силу, орієнтир і спасіння.

Імпульс із богослужіння Першоапостола