Іноді ми ставимо собі запитання, а де наше місце в лоні Божої справи. Рішення про це нам не слід приймати самотужки. Христос вирішує, хто і що має робити. Він веде нас, Він відкриває двері, Він указує на завдання. Громада зростає, якщо ми дозволяємо Йому вести нас і готові служити там, де Він потребує нас. На таке ставлення впливає також Святе Причастя. Ми святкуємо його як трапезу радості й укріплення. Воно нагадує нам про те, що Христос зробив для спасіння людей і для кожного з нас. Він завершив Свій шлях, виконав Своє завдання. І тепер Він звертається до нас із запитанням: «Чи хочеш ти йти зі Мною? Чи хочеш ти працювати над власним спасінням? Чи хочеш ти сприяти тому, аби інші люди теж здобули надію і спасіння?» Молитва «Отче наш» відображає таку спрямованість: «Нехай прийде Царство Твоє. Нехай буде воля Твоя». Таке внутрішнє ставлення знімає тягар необхідності контролювати все самостійно. Чимало людей з тривогою дивляться у майбутнє. Навіть у нашій громаді ми зустрічаємося зі страхами. Це зрозуміло. Та все ж: не сумнівайся! Покладайся на Господа. Він зробить усе відповідно до Своєї волі. Він збере врожай, навіть якщо ми не завжди розпізнаємо шлях, який веде до цього. Тому: не впадай у відчай. Зберігай позитивний настрій. Підтримуй громаду. Працюй над власною душею і покладайся на те, що ми промовляємо в кінці молитви «Отче наш»: «Бо Твоє є Царство і сила і слава». Коротке речення, але зі стійкою основою. Ми віримо в те, про що молимося. Коли ми спільною молитвою молимося: «Твоє є Царство, і сила, і слава», то саме в ці слова вкладаємо свою довіру й живемо цією упевненістю.

 

Імпульс з богослужіння Першоапостола

Джерело: Часопис «Наша ciм’я» випуск 3, березень 2026