Квітень 2011: Христос воістину воскрес!

Великдень, Пасха – торжество Воскресіння Ісуса Христа. Його розп’яття, смерть і поховання здавалося б поклали всьому край. Однак пасхальний ранок увінчався тріумфом перемоги. Звістка  «Господь воістину воскрес!» миттю поширилася серед учнів Ісуса Христа. Жінки першими розповіли їм про те, що Господній гріб порожній. Але гору брали сумніви: вірити чи не вірити у Воскресіння Ісуса Христа. Згідно з Євангелієм від Луки звістка про Господнє воскресіння викликала повне нерозуміння з боку апостолів: «… але слова ці їм видалися пустим верзінням, і вони не повірили їм» (Луки 24,11). Лише апостола Петра кортіло особисто пересвідчитися у достовірності інформації про воскресіння, тому негайно побіг до Господнього гробу. Розпочався час тривалих суперечок, або – мовлячи сучасною мовою – полеміки навколо правдивості інформації про воскресіння Ісуса Христа.

Віра учнів у воскресіння Ісуса Христа вельми поступово пробивала собі дорогу до життя. Потрібен був час, аби отямитися і з’ясувати для себе, що, власне, відбулося. Воскреслий не раз з’являвся учням, навіть споживав разом з ними їжу, намагався переконати, що Він таки воістину воскрес з мертвих. Однак вони не йняли віри, сумнівалися навіть на 40-й день після Його воскресіння, коли зносився на небеса. У Святому Писанні мовиться: «А одинадцять учнів пішли в Галилею на гору, куди їм Ісус призначив. Побачивши Його, вони вклонилися Йому; а деякі сумнівалися» (Матвiя 28,16.17).

Отже, учні й апостоли Ісуса Христа поступово здобували віру у Воскресіння Ісуса Христа: одні – раніше, інші – пізніше. Після Воскресіння, на Пасху, вони не одразу взялися за знамена й кинулися проповідувати усьому світові: «Господь воскрес!». Їм був потрібен час, аби з’ясувати, що, власне, відбулося, аби визначитися, прийняти для себе остаточне рішення.

Їм доводилося нелегко. Поставмо себе на їхнє місце. Адже події, пов’язані із Господнім воскресінням, були небувалими, незвичайними. Їх годі було осягнути розумом, а тому переважали сумніви. Чимало людей, які вперше чують: «Господь воістину воскрес!», потрапляють у подібну ситуацію. Апостол Павло проповідував мешканцям Афін про воскресіння Ісуса Христа. Про їхню реакцію читаємо в «Діях апостолів»: «Почувши про воскресіння мертвих, деякі почали реготатись, а деякі казали: «Про це послухаємо тебе іншим разом»» (Дії 17,32). Як бачимо, й у афінян звістка про воскресіння Ісуса Христа викликала неоднозначну реакцію. Згодом апостол Павло виступав з промовою перед царями Аґриппою та Фестом. Він до них мовив зокрема таке: «Чому вважається у вас за неймовірне, що Бог воскрешає мертвих?» (Дії 26,8). Отже, грекам, римлянам, юдеям – усім довелося долати бар’єр сумнівів, перед тим як повірити, що Господь таки справді воскрес з мертвих і здобув перемогу над смертю.

А що відбувається сьогодні? Трагедія нинішнього часу полягає у тому, що люди абсолютно збайдужіли до найголовнішого аспекту християнської віри – до Воскресіння Ісуса Христа.

Нам ніяк не можна бути байдужими до факту Воскресіння Ісуса Христа. Про нього нам завжди треба пам’ятати! Я добре розумію, що в деяких людей спочатку виникають певні сумніви щодо воскресіння Ісуса Христа. У цьому немає жодного трагізму! Трагедією є однак те, що тема Воскресіння Ісуса Христа, події, пов’язані із Пасхою, а відповідно надія на незабарне воскресіння і переображення вірних для багатьох перестала сьогодні бути актуальною. Вони й гадки не мають про це! Так не має бути! Людям, звичайно, властиво сумніватися. Сумніви притаманні людській природі. Однак якщо зберігати вірність Господові, то з’являться тверда впевненість і ясність у цьому питанні: Господь ніколи не залишить напризволяще вірних, які ведуть боротьбу за віру – вони неодмінно осягнуть перемогу.

Основою наших віри й надії є глибоке переконання: «Господь воістину воскрес!» Коли Він повернеться, ми зазнаємо власне воскресіння і будемо з Ним навіки-вічні!

(Із богослужіння Першоапостола)