Хто міг тоді, ЗО років тому, у час «холодної війни», уявити собі, що Новоапостольська церква зможе пустити глибоко коріння на теренах колишнього Радянського Союзу? Хіба це не диво? Подивімося на історію виникнення Новоапостольської церкви в наших країнах очима тих, хто стояв біля її витоків.

Новоапостольська церква на теренах колишнього Радянського Союзу (частина 1)

  12 година дня. Один чоловік підходить до лавочки о парку, на якій сидить інший. Вони холодно вітаються: «Сідайте, будь ласка. Озирніться обережно довкола. Від готелю за Вами слідкують четверо чоловіків. Вони осе що стежать за нами. Повертайтеся в готель. Там зустрінемося о 13 годині біля стійки дискоточного бару». На календарі: вівторок, 15 вересня 1987 року. Місце події: Алма-Ата (сьогодні Алмати), найбільше місто Казахстану, однієї із республік півдня

Радянського Союзу. Чоловіки в парку — це апостол Рудольф Кайнц (Австрія) й окружний старійшина Гюнтер Лоренц (Гессен, Німеччина). Під час цісі зустрічі вони хотіли обговорити деталі візиту до однієї сім’ї. Апостол Кайнц згадує: -Уперше в своєму житті мені довелося побувати на дискотеці. Було гарно! Адже музика була настільки гучною, що нас годі було підслухати, а тому ми говорили про «все на світі».

Нехай Бог зробить це можливим

 Як запровадити церкву в країні, де потрібно починати з нуля? Хоча в середині XIX століття в деяких місцях на заході Росії та в Прибалтиці існували католицько-апостольські й подекуди новоапостольські громади, проте внаслідок революційних подій та воєн вони припинили своє існування. Протягом 70 років соціалізму в Радянському Союзі панував атеїзм. Релігійна практика була заборонена або підлягала значним обмеженням з боку держави. Велика кількість віруючих зазнала репресій. Навіть наприкінці 80-х років XX століття, коли завдяки «перебудові» і -гласності» відбулися деякі послаблення з боку держави, усс ще спостерігалася певна ворожість щодо до релігії. Апостол Кайнц розповідає: «Перед першою поїздкою в СРСР мене попередили про заборону ввозу деяких речей. їх список очолювали наркотики, потім йшла Біблія (!), а лишо після неї-зброя …»

 Через політичну ситуацію не було можливості свідчити про справу відкуплення Ісуса Христа в радянських республіках. Однак про людей, які там жили, не забували. Апостоли у своїх молитвах постійно просили Бога допомогти виконати доручення Ісуса Христа «навчити усі народи» І на сході. Воно було, зокрема, палким бажанням Першоапостола Ріхарда Фера. Про це ми довідуємось із листа, зачитаного вголос шд час святкування 30-річчя громади у Відні в жовтні 2013 року. Цей лист Першоалостол на відпочинку Ріхард Фер опублікував незадовго до своєї смерті. У ньому він повідомляв про свою поїздку через Відень до Праги, заплановану на 1985 рік. Тоді Ріхард Фер. який служив у сані окружного апостола. отримав відмову на в’їзд в колишню Чехос- ловаччину. «У мене в кишені вже лежав мій квиток до Відня, тому довелося відмінили поїздку. Ми, апостол Кайнц. єпископ Триммаль, окружний євангеліст Феллінгер та інші священнослужителі, у суботу ввечері зустрілися в церкві у Відні. Ми стали навколішки перед вівтарем й молилися, аби невдовзі весь величезний схід долучився до Божої’ справи. [...] «Милостивий Боже, коли для нас нарешті відкриються там двері? Невже доведеться чекати аж до запровадження Царства миру? Сподіваємося, що ні. й благаємо Тебе про те, щоб вони нарешті відчинилися!» Я переконаний, що Бог почув цю щиру молитву, мовлену біля Його престолу в місті на Дунаї. Адже за деякий час відбулися грандіозні зміни, про які раніше годі було й подумати. Не лише за течією Дунаю і аж до Чорного моря, а й іншими потужними потоками — по Волзі, Дону і аж до Амура — рознеслася звістка про те, що апостоли діють і в наші дні», — писав Першоапостол на відпочинку Ріхард Фер.

«Адже Бог завжди знає, чому»

Апостол Кайнц пригадує ще одну розмову, яка відбулася в 1986 році між ним та колишнім окружним апостолом Фером. У ній йшлося про СРСР: «По окружному апостолу було видно, що ця країна не давала йому спокою. Його непокоїло питання, що зробити, аби справа Божого спасіння прийшла на терена Радянського Союзу? Країна була закритою і через політичну ситуацію мало хто отримував візу. Найкраще, щоб першим спробував проникнути туди хтось із Австрії — тодішніх «воріт на схід»? За його словами, він мав намір вести мову про це з Першоапостолом».

Тим часом, як розповідає апостол Кайнц, від окружного старійшини Лоренца він довідався про те, що в Казахстані мешкає сім’я «російських німців», яка через братів та сестер із колишньої НДР познайомилася з Новоапостольською церквою й дала свою адресу для домашнього візиту. Першоапостолові треба було прийняти рішення. «Мені нескладно прийняти це рішення, — відповів Ганс Урвіллер, тодішній Першоапостол, — рушайте туди якомога швидше. Маленькі двері вмить можуть стати великими…» Отже, одразу після цієї розмови апостол Кайнц подав клопотання на отримання візи для поїздки, запланованої на кінець березня 1987 року. Проте отримав відмову! Апостол Кайнц пише: «Тоді я не розумів ані Бога, ані світ. Приходили такі думки: «Цього не може бути! Якщо Першоапостол вирішив, то Небеса повинні дослухатися до нас, то чому так відбувається?» Вони не давали мені спокою і гірким осадком лягали на мою душу. Я ще раз подав заяву на отримання візи. І знову відмова! Хоч вовком вий! Але коли 27 березня 1987 року батько Рудольфа Кайнца відійшов у вічність, апостол зрозумів причину відмов: «У цей час я мав бути в СРСР. Телефонного зв’язку тоді майже не було, особливо в далекій Алма-Аті. В одній віденській пісні є слова, які якнайкраще характеризують цю ситуацію: «Коли Господь Бог не хоче, нічого не допоможе, Бо Бог завжди знає, чому». Я гадаю, що будь- які пояснення є тут зайвими. Одразу після панахиди за своїм батьком я отримав візу…»

Туристи з церковним дорученням

Свою першу поїздку в СРСР апостол здійснив як турист, хоча був наділений церковним дорученням від окружного апостола та навіть Першо- апостола. «Перш ніж я у вищезгаданий четвер зміг зустрітися в парку з окружним старійшиною Лоренцом, який вилетів із Франкфурта на два дні пізніше, мені довелося виконати туристичну програму й оглянути пам’ятки архітектури в місті та його околицях», — пише апостол Кайнц. Через два дні — не дивлячись на цілодобове стеження — священнослужителям вдалося відвідати сім’ю німецького походження. Під час домашнього візиту відбувся молебень зі святкуванням Святого Причастя, і за погодженням з окружним апостолом, Святе причастя для померлих, уперше в цій країні! «(оді описати почуття, які нас тоді охопили», — пише апостол. Апостол Кайнц запитав голову сім’ї, чи бажає він зробити перший крок, необхідний для вступу до нашої Церкви? «Я не можу, — відповів той. — Якщо я житиму за вірою, це кидатиметься в очі. Почекайте ще два роки, тоді я вийду на пенсію й прийду до вас». Проте на завершення візиту він сказав: «Двері нашого дому завжди відкриті для вас». Апостол Кайнц пригадує: «Мимоволі я згадав про слова Першо- апостола Урвіллера».

У червні 1988 року апостол Рудольф Кайнц у супроводі старійшини Гюнтера Лоренца вдруге відвідав СРСР. До поїздки в Алма-Ату їм пощастило мати благословенну зустріч в Москві. У Казахстані обидва священнослужителі знову відвідали вже знайому їм сім’ю, яку за минулий період вони духовно підтримували душпастир- ськими листами. І в перший же день апостол знову запитав голову сім’ї, чи може він собі уявити, що в його домі почне своє існування Новоапос- тольська церква в СРСР. «Заради всього святого, ні! Інакше я втрачу свою роботу!» — відповів той.

 “Хоча ми намагалися йому пояснити, що спочатку про це знатиме лише обмежене коло людей і що інформація не буде просочуватися назовні, він відмовлявся», — повідомляє апостол. Але наступного дня ситуація змінилася. Апостол Кайнц розповідає: «Ми домовилися провести невеличкий молебень. Проте нас здивував несподіваний прихід трьох жінок. Від своїх знайомих із НДР вони довідалися про наш приїзд і неодмінно бажали поспілкуватися з нами. Як виявилося, дві жінки належали до адвентистів, а третя — до «свідків Єгови». Під час бесіди панувала особлива атмосфера. Проте я був радий, бо жінки пішли додому лише через три години інтенсивних розмов. А я хотів тільки помолитися!

Під час невеличкого богослужіння апостол Кайнц відкрив Святе Письмо, і на очі йому потрапив вислів з 1-го Послання Йоана Богослова 5, 7-8: «бо троє свідчать ….» Під час проповіді апостол Кайнц й окружний старійшина Лоренц вели мову про те, що Бог пропонує сьогодні Свою особливу милість. Наприкінці апостол запитав членів сім’ї, чи бажають вони прийняти Божу любов. Першим відповів чоловік: «Я хочу стати новоапостоль- ським християнином». Після цього і його дружина, і його мати висловили бажання прийняти Святого Духа. «Так 23 червня 1988 року завдяки милості Небесного Отця я вперше в Радянському Союзі провів святе таїнство Запечатання Святим Духом. Напевно, лише Він [Бог], і ніхто інший, керував серцями й прокладав шляхи», — констатує апостол Кайнц.

До 1989 року апостолу Кайнцу — і надалі в якості туриста — вдавалося сіяти зернини ново- апостольсьської віри в Латвії, Литві, Грузії, Білорусії та в Україні. У Києві він звів у сан першого священика.

Спрага Божого слова

У вересні 1989 року тодішній окружний старійшина (сьогодні єпископ на відпочинку) Ульріх Краузе з Берліна (Німеччина) уперше вирушив з церковним дорученням до СРСР. Його супроводжував священик на відпочинку Шотт. Вони приїхали в країну на запрошення священика та членів його сім’ї, які мешкали в Олексіївці (Казахстан) і яких за декілька місяців до того під час візиту до НДР сам окружний старійшина прийняв до громади. При цьому священику Шотту довелося офіційно назватися родичем. Під час цієї поїздки з 22 вересня до 14 жовтня 1989 року окружний старійшина Краузе отримав не лише доручення надати духовну підтримку цій сім’ї, але й в різних пунктах подорожі свідчити людям про Бога. Так вдалося провести перші богослужіння й здійснити таїнство Святого хрещення водою в м. Ками- шині таТольятті (Росія), а також в м. Красноармій- ську (Казахстан), де жили інші родичі священика на відпочинку Шотта. Від перших відвідувачів богослужінь — а це були етнічні німці лютеранського віросповідання — священнослужителі чули: «Ми покинуті вівці й спраглі Божого слова».

Узявши до уваги трагічну долю братів Шотт, які через воєнні події ще в 1940 році були розлучені майже на 45 років, а після їхнього побачення стали чудовим інструментом у Божих руках, єпископ на заслуженому відпочинку пригадує: «Милостивий Бог настільки цілеспрямовано прокладав стежку, що спочатку ми й гадки не мали, у що все виллється».

Перші сповнені надії зустрічі та інтерес до Божого слова викликали в мандруючих служителів також питання й занепокоєння: «Як здійснювати духовну опіку над цими душами?» Апостол Кайнц, як і окружний старійшина Краузе, вважали, що окрім душпастирських листів потрібні й регулярні відвідини. «Для майбутніх поїздок, окрім приватних, треба було шукати й інші можливості для перебування в СРСР. Оформлення документів для в’їзду в Радянський Союз були пов’язані з неабиякими труднощами», — повідомляв окружний старійшина Краузе після своєї поїздки.

Проте вже за кілька тижнів питання вирішилося само по собі: 11 листопада 1989 року впала Берлінська стіна, 11 березня 1990 року Литва першою із радянських республік проголосила свою незалежність і вийшла зі складу СРСР, а 21 грудня 1991 року розпався Радянський Союз- відтепер двері на схід були відчиненими!

Далі буде …

Джерело: Журнал НАЦ «Наша сім’я», серпень, 2014