Ранок. Пора сніданку. Донька вже з’їла свій бутерброд. Вона поспішає в свою кімнату, аби по мобільному телефону поговорити зі своєю подругою про щось «надзвичайно важливе». Син ще продовжує лежати в ліжку; удає, що спить. Мати просить доньку, аби вона затрималася на декілька хвилин; а сама стрімголов біжить на другий поверх, аби підняти сина. Через годину розпочинаються уроки!
Батько втихомирює доньку, яка наполягає на тому, що їй конче треба поговорити з подругою. На другому поверсі здіймається галас. Син не бажає підніматися з ліжка.
Мати обурена й погрожує йому вдатися до крайніх заходів: застосувати мокру ганчірку. Донька не витримує, устає й підіймається в свою кімнату, адже добре знає, що ситуація з братом може затягнутися на довго. Батько позирає на годинник. Через декілька хвилин відправляється його автобус. А йому ще треба одягнути черевики й куртку та попрощатися з дружиною. Йому ще треба покласти бутерброд у портфель.
Дружина спускається вниз і каже: «А як бути з молитвою?» Їй не вдалося зібрати всю сім’ю навколо столу й спільно помолитися. «Люба, автобус відправляється через дві хвилини. Я ж не вийду з дому босоніж. Помолися з дітьми сама!»
Це дещо перебільшений опис сімейного ранкового хаосу, викликаного стресом батька, а чи звичайні будні новоапостольської сім’ї – хто знає?
У будь-якому випадку всім нам добре відомий брак часу на молитву через ті чи інші перепони. Адже ніхто не хоче вийти з дому босоніж? У побуті ми не раз глузуємо з людей, що дотримуються певних ритуалів. Саме таким з віком був один філософ, який уже давно помер. Його щоденний розклад працював, неначе годинниковий механізм. Це допомагало йому не зосереджуватися на другорядних справах, а впевнено й наполегливо присвячувати себе виконанню важливих справ. Про нього ми читаємо таке:
«О 4.45 год. слуга будив його, кажучи: «Пора!» Він мав чітку вказівку піднімати філософа навіть тоді, коли той ще хотів поспати.
Рівно о 5.00 год. філософ випивав дві чашки чаю, викурював люльку і приступав до підготування лекцій.
З 7.00 до 9.00 год. у його домі проходили заняття.
З 9.00 до 12. 45 год. він працював над статтями для публікацій.
О 12.45 год. відбувалося спілкування з гостями за обіднім столом. Очікуючи на них, він вельми дратувався, коли вони не були пунктуальними. Обід – це була його єдина трапеза за ввесь день.
О 19.00 год. відбувалася вечірня прогулянка. Перед та після неї аж до вечора, 22.00 год., він присвячував себе читанню.
Після 22.00 год. був сонний час.»
Гаразд, але хто хотів би так жити? Та цей приклад навчає одному: важливе завжди займало непорушне місце в житті цього чоловіка, який помер у ХIX столітті. І так було щодня. Він – наскільки це підвладне людині – володів своїм часом. Важливі речі завжди займали непорушне місце у його повсякденному розпорядку.
Це – приклад для нас! Навчімося й ми відводити для молитви непорушне місце в своєму щоденному розкладі. І тоді нам не доведеться вибирати між молитвою чи «йти босоніж з дому».
