«Уважність» – це одне з найкращих слів нашої мови. Воно звучить лагідно й по збавлене будь-якої агресії. Цим словом ми спроможні висловити чимало. Ним ми виражаємо надію на краще життя. Воно є, справді, вельми милозвучним і приємно лягає на слух. Це слово навіть окриляє, якщо його правильно використовувати в житті. Старійшинам Ефесу апостол Павло радив таке: «Зважайте на самих себе й на все стадо».

Так апостол наголошував на тому, що треба бути відповідальними й уважними як до себе, так і до громади. Така уважність не має нічого спільного із наглядом чи примусовим стеженням за людьми, а також принизливим посяганням на їхню гідність. Апостол має тут на увазі зовнішні небезпеки, які, неначе вовки, проникають у стадо й приносять хаос і смерть. Ці небезпеки спонукають нас бути уважними й пильними й одразу реагувати.

Мобільні телефони чи смартфони, які ми використовуємо під час їзди, – це найкращий приклад того, яку небезпеку може принести наша неуважність. Коли ми використовуємо ці гаджети, то відволікаємо свою увагу. А будь-яка неуважність за кермом становить загрозу для нашого життя. Адже гальмівний шлях може виявитися надто довгим, аби зупинити машину перед маленькою дитиною, яка вибігла на дорогу. І швидкість автомобіля може виявитися надто високою, аби вчасно пригальмувати, й уникнути зіткнення з автомобілем, що тебе обганяє. Ось якими трагічними наслідками може обернутися наша неуважність. Нам, людям, годі розпорошити свою увагу й одночасно виконувати декілька справ. Наші можливості щодо уважності є обмеженими. Якщо ми значну частину своєї уваги свідомо будемо присвячувати іншим людям, то знехтуємо власними турботами, проблемами й потребами. А якщо ми будемо 90% своєї уваги приділяти собі й власним потребам, то знехтуємо потребами ближнього. Тут не легко утримувати рівновагу. Адже нам постійно треба пам’ятати, куди в даний час спрямувати свою увагу: на себе самого, на ближнього чи проявляти вмілу рівновагу.

Як саме і на що нам треба зосереджувати власну увагу, учить давнє юдейське писання, Талмуд: «Зважай на свої думки, бо вони можуть стати словами.

«Зважай на свої слова, бо вони можуть стати вчинками.

Зважай на свої вчинки, бо вони можуть стати звичкою.

Зважай на свої звички, бо вони можуть стати характером.

Зважай на свій характер, бо він може стати фатальним».

Апостол Павло у своєму Посланні до Тимофія узагальнює й поглиблює цю думку: «Пильнуй себе самого та навчання».

Отже, він радить бути уважним до себе й звіряти свої поступки й наміри з ученням Христа. Усе вище згадане відповідає вимозі, яку знаходимо також у Посланні до євреїв: «І зважаймо один на одного, заохочуючи до любови й до діл добрих». Саме тоді наша уважність буде досконалою і такою, якою її хоче бачити Христос.

Джерело: Часопис “Наша ciм’я” випуск 10, жовтень 2019