Один літній чоловік був вельми заможною людиною. Якось псевдополіцейські зателефонували йому і сказали, що до нього отот увірвуться злочинці й пограбують його. Вони, щоправда, не можуть так швидко приїхати, тому попросили, аби він поклав у пакет все своє золото, прикраси й готівку та закопав під деревом у саду перед будинком. Тоді вони зможуть допомогти йому. Одного разу цей немолодий чоловік уже був жертвою пограбування, тому зробив саме так, як псевдополіцейські просили його по телефону. Упродовж декількох хвилин цей літній чоловік втратив сотні тисяч євро.
Бути обдуреним – це неприємно для будь-якої людини. Це глибоко ранить душу. Сором, сумніви у собі й самозвинувачення – ось сумні наслідки.
«Чого не може, того не сміє бути». Так народна мудрість називає подібну поведінку. Деякі у цьому випадку ведуть мову про стратегію страуса: варто заховати голову в пісок і світ виглядає зовсім по-іншому; тоді світ стає світлим і чудовим. І враз зникає будь-яка небезпека. Утім, це – прикрий самообман. Ми обманюємо себе, бо самі хочемо цього, бо тоді земля здається нам прекраснішою і круглішою; хоча саме така поведінка становить загрозу для нашого існування.
У Новому Заповіті наводяться чимало прикладів щодо духовного життя із застереженнями відносно вияву самообману. Апостол Павло радить корінтянам не впиватися власною мудрістю і не слідувати сліпо за так званими «мудрими» людьми. Бо це призводить до самообману. «Бо мудрість цього світу – глупота в Бога». Апостол Яків наводить ще один приклад самообману: людина, яка вірить, що є богобоязною і побожною, але при цьому не тримає язик за зубами, обманює сама себе. Отже, ми повинні бути уважними, коли щось кажемо своєму ближньому, і стежити, аби не виявляти самообман.
Яскравий приклад самообману поданий у Посланні Апостола Івана: «Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає». Хоча Бог для нас усе спростив: «Якже ми визнаємо гріхи наші, то Він – вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші». Берімо на себе відповідальність перед Богом за свої вчинки, замість нехтувати ними чи применшувати їх.
У Посланні до Галатів Апостол Павло підкреслює: зарозумілість – це джерело самообману. «Коли хто думає, що він є щось, бувши нічим, — обманює себе самого». Допомагати з любов᾽ю один одному – ось що вимагає Апостол замість того, аби обманювати самого себе й гадати, що ти є набагато кращим за інших. «Хто з вас без гріха, — нехай перший кидає камінь!», – мовив Ісус.
