Навряд чи можливо людині виконати всі Господні Заповіді. Чи це обурює вас? Проаналізуємо працю поштового кур’єра у великому місті. Йому треба доставити дві посилки за однією адресою. Але йому нема де припаркуватися. Він об’їжджає цілий квартал, однак місця для паркування так і не знаходить. Тоді кур᾽єр включає «аварійку», припарковує авто у другий ряд дороги, і, міцно притискаючи поштові пакети до себе, стрімголов біжить до адресата . Якби він завжди дотримувався правил дорожнього руху, то навряд чи зміг виконувати свою роботу.

 Не один лікар, догоджуючи пацієнтові, затримується у клініці довше, виручаючи свого колегу по роботі. Навіть Господь Ісус не дотримувався закону, коли зціляв недужого в святу суботу.

Тепер ми потрапили в самісінький центр дискусії: навіщо нам потрібні заповіді, якщо ми не завжди виконуємо їх? Якщо ми порушуємо заповіді, то коли і наскільки ми можемо це робити?

 У 10-му положенні Новоапостольського Символу віри сформульоване положення щодо виконання законів держави. У поясненнях до цього положення Символу віри в Катехізисі мовиться таке: «Якщо Божественна воля і державне законодавство не суперечать один одному і навіть певною мірою доповнюють один одного, то християнин зобов᾽язаний приймати це законодавство як щось позитивне й обов᾽язкове до виконання. Однак, якщо вони суперечать один одному, то вступає в силу таке положення: «… треба коритися Богові більше, ніж людям». Це ті слова, які Апостол Петро казав перед синедріоном, який забороняв йому звіщати про Ісуса».

 Безумовно, це формулювання Катехізису можна, виходячи з безлічі життєвих ситуацій, інтерпретувати по-різному. Справа совісті кожної окремо взятої людини – твердити, чи співпадає державне законодавство з Божими Заповідями чи ні! Незважаючи на можливість інтерпретації окремо взятої ситуації, Господь визначив стійкий та обмежений критерій щодо виконання Його Заповідей: «Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю [...] Люби ближнього твого, як себе самого» (Від Матвія 22, 39). 

Ісус поставив Своїх учнів у ще більш тісні рамки, призначивши їм золоте правило, тобто однозначні критерії поведінки й оцінки виконання Його Закону: «Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм …» (Від Матвія 7, 12). Ісус таким чином визначив норму поведінки для всіх без винятку людей у будь-яких життєвих ситуаціях чи суспільних формах, для будь-яких народів з притаманними їм традиціями й особливостями: « … це ж бо закон і пророки».

 Господь, вочевидь, поставив Своїх учнів перед тісними ворітьми, крізь які треба постійно протискатися. Благополуччя ближнього має знаходитися на однаковому рівні з моїм благополуччям. Це – абсолютно нове мислення, яке годі виконати без прояву безмежної та досконалої любові. Висловлювання одного з філософів влучно передає цю форму любові: «Обмеженою любов’ю ми домагаємося прихильності ближнього, а безмежною любов’ю не ставимо перед ним жодних умов». 

Ісус чітко усвідомлював, що поставив Своїх учнів перед значним викликом. Вузьку дорогу годі порівняти з широкою автомагістраллю. «…мало таких, що її знаходять», – так мовив Ісус про цей шлях. Отже, знаходьмо щодня, знову й знову, цей вузький шлях!