Гра вабить багатьох людей. Під час гри ти спілкуєшся з іншими людьми, міряєшся з ними силою або уміннями, обмінюєшся думками, радієш чи сумуєш. Особливо людей вабить словесна гра. Неймовірне звучання слів повідомляє партнерові про щось таке, що змушує замислитися. Словесні ігри відбуваються тоді, коли твориться нове слово чи коли суперник знаходить влучне за значенням слово. Поети – справжні майстри словесних ігор. Ось – достойний приклад: «Співаки – це знавці душ, а не грішники, що ваблять своїм голосом». 

Та й саме питання: «Що вабить тебе?» являє собою мудру словесну гру. Алергіка не ваблять, а скоріше збуджують пилок цвітіння, запахи чи певні продукти харчування. А музично обдаровану людину вабить нагода потрапити на хороший концерт. Фальшиві звуки поганого оркестру, однак, не ваблять, а збуджують її, і викликають протилежні почуття.

 Когось вабить відпустка в гори, а іншого – піщаний морський пляж. З людиною, яку ніщо не вабить, а все збуджує і дратує, краще не мати справи; утім, людина, яка вабить своїми захоплюючими розповідями, – найкращий співрозмовник. 

У Святому Писанні йдеться також про зваблення. Воно розпочалося ще у раю: древо пізнання і його плоди – після звабливих промов змія – спокусили Єву: «Тож побачила жінка, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати». Така зваба призвела до смерті. Вірсавія (дружина Урії), яка купалася на даху свого будинку, звабила й збудила почуття царя Давида, яким він не зміг протистояти. Піддавшись цій звабі, Давид взяв на свою душу тяжкий гріх.

 В Апокрифах ми знаходимо історію про звабу Сусанни. У Святому Писанні мовиться, що двоє суддів «запалали … пристрастю до неї. Розум у них пішов обертом…» (Даниїла 13, 8), й зваблювали її спати з ними. Та вона, попри загрозу смерті, відмовила їм. Тільки юний пророк Даниїл своїми мудрими питаннями викрив брехню безчесних мужів і врятував благочестиву Сусанну. Інші приклади Святого Писання показують, що зваблення може викликати гнів і роздратування. Апостол Павло нагадував батькам у Посланні до Ефесян: «… батьки, не дратуйте дітей ваших».

 Про звабу йдеться також у Біблії М. Лютера від 1984: «І зважаймо один на одного, заохочуючи («ваблячи» – прим. перекладача) до любови й до діл добрих … і то тим більше, що бачите, як зближається день» (Євреїв 10, 24). (Українська Біблія, пер. І. Хоменка) 

Однак, що значить – «вабити» чи спонукати до любові? Довести до білого коліна? Вабити й спонукати ближнього, аби він неохоче вершив діла любові? Звичайно ні! Вабити, тобто спонукати, свого ближнього до любові означає виявляти до нього доброчинну й звільняючу силу любові, яку Ісус Христос заповідав Своїм учням. Отже, заохочувати, підбадьорювати, мотивувати й укріпляти ближнього, аби він довіряв силі Божій любові. Чи це вабить тебе?

Джерело: Часопис “Наша ciм’я” випуск 9, вересень 2020