Скрип шин, глухий удар. Поліція опитує свідків. Чимало людей були свідками дорожньо-транспортної пригоди. Однак, співробітники поліції одразу помічають: свідки суперечать у деталях один одному. Правду мають з’ясувати експерти, а вирок, у кінцевому результаті, винесе суддя. Припустимо, що ніхто із свідків свідомо не обманює. Вони свідчать про те, що бачили. Усі бажають сказати правду. Адже були істинними свідками. Однак, їхня позиція щодо того, що відбулося, їхня увага й кут зору, під яким вони сприймали цю аварію, а також їхня особиста причетність спонукають свідчити про власну правду. Таке, на жаль, притаманне нам, людям. Адже жоден з нас не претендує на абсолютну істину.
Тепер ви покликані бути істинними свідками: згадайте про важливу подію, що трапилася 30, 40 чи 50 років тому назад. Можливо, народження вашої дитини. Чи був ще хтось присутній під час цієї події? Немає сумніву, що акушерка розповість про неї зовсім по-іншому? Або, коли ми розповідаємо про наш перший день у школі, а потім запитаємо свою вчительку, як вона пережила його, то це будуть два оповідання з різним описом на перший погляд конкретних деталей. Дитині ми розповідаємо про певні речі свого життя зовсім по-іншому, ніж своєму супутникові життя. Обман? Навряд! Сприймаймо людей такими, якими вони є, з їхніми набутими знаннями, з їхнім розумінням і баченням світу. Тепер поставимо себе на місце перших християн: чимало людей пристали на їхнє свідчення і долучилися до церкви. Вони хотіли знати достеменно про життя Ісуса на землі. Та з часом багато віруючих, які на власні очі бачили Ісуса, померли. Хто тепер має представити новим християнам Сирії, Малої Азії, Риму й Ізраїлю з їхніми культурними особливостями слова й діла Господа?
Усним переказам можна довіряти лише впродовж одного-двох поколінь. Згодом вони дедалі більше розмиваються. Тому виникла необхідність фіксувати в письмовій формі важливі події з життя Ісуса та важливі слова Господа. Тому тепер, очевидно, писалися Євангелія. Не всі євангелісти були очевидцями життя Ісуса. Їм доводилося покладатися на перекази й опиратися на інші першоджерела. Це призводило до певних неточностей.
Якщо євангеліст Матвій пише, що Ісус виступив зі Своєю проповіддю на горі, то Лука наголошує, що вона відбулася на рівнині. Матвій звертається до єврейської християнської громади. Це стає очевидним, коли бачиш, наскільки глибоко він вникає у суперечки юдейських учителів того часу, як відтворює родовід Ісуса, починаючи з Давида і неодноразово посилається на висловлювання Старого Заповіту. А Лука, навпаки, схиляється до грецького мислення і пише для християн з числа язичників. Деталі внутрішніх єврейських суперечок про правильне тлумачення закону є для нього не настільки важливими. А євангеліст Марк пояснює своїм читачам-язичникам єврейські звичаї, аби вони краще зрозуміли місію Ісуса.
Отже, Євангелія містять у собі розбіжності. І все ж не дозволимо збити себе з пантелику щодо нашої віри. Центральним твердженням Євангелії було і є: Бог через Ісуса Христа примирив світ із Собою. Хіба це не прекрасне Євангеліє?!
Джерело: Часопис "Наша ciм’я" випуск 8, серпень 2021
