Послання Апостола Павла іноді змушують нас замислитись над тим, що саме він мав на увазі. І в цьому ми не одні. У 2-му Посланні Апостола Петра ми, зокрема, читаємо про його наступну люб’язну настанову: «Довготерпеливість Господа нашого вважайте за спасіння, як і любий наш брат Павло, за даною йому мудрістю, писав вам, що, зрештою, в усіх листах він робить, коли про це говорить. В них є дещо трудне до зрозуміння, що люди без освіти й не зміцнені у вірі перекручують, як і інші писання, на свою власну погибель» (2-е Петра 3, 15-16).

Цікавий уривок з Нового Заповіту, у якому один Апостол виразно посилається на іншого. Подібна настанова – якщо правильно тлумачити Апостола Павла – міститься також в іншій біблійній цитаті: «Завжди радійте» (1-е Солунян 5, 16). Розглянемо ці слова виключно з позиції здорового глузду. Закликати когось проявляти радість – це таке ж безглуздя, як возити дрова в ліс чи носити воду в струмок. Уявімо собі сумну й сердиту людину, яка перебуває в меланхолійному настрої. І ви їй кажете: «Радій!», і вона залежно від характеру може реагувати по-різному.

 Сумна людина може стати ще більш сумною, сердита ще більш сердитою, а меланхолійна, глибоко зітхнувши, іронічно подякує за надану їй «велику допомогу». Веселощі, радість і щастя не виникають за наказом. Така властивість людської природи. Бо, окрім гормонального впливу, тільки думки людини визначають її почуття. І, на щастя, ніхто не спроможний змусити людину думати. Ось чому така настанова Апостола Павла є дещо своєрідною. Тим паче, що вона підсилена словом «завжди», яке виключає будь-яку емоційну складову. То чи маємо ми, втративши роботу або близьку людину, стрибати від радості? Це безглуздо.

Чи маємо ми підміняти будь-які емоції радістю? Так ми збожеволіємо. А що взагалі означає слово «радіти»? Чи означає воно, як напідпитку під час карнавалу, потішатися над життєвими негараздами чи сміятися з поважних людей? Прочитаємо ці слова з 1-го Послання до Солунян не своїм проникливим розумом, а віруючим серцем. Адже ми віримо, що за ними ховається Божа воля. Декількома віршами вище Апостол Павло проникливо пише про день Господній і про воскресіння мертвих, а також про те, що ми «будемо разом вхоплені на хмарах у повітря назустріч Господеві і так будемо з Господом завжди» (1-е Солунян 4, 17).

Людину, яка постійно думає про це, Господь наділяє фундаментальним мисленням, підсиленим радісною надією і палким бажанням осягнути вічну радість. Апостол Павло, зокрема, називає причину цієї радості: бо у день Господній «…призначив нас Бог не на гнів, а на те, щоб ми одержали спасіння через Господа нашого Ісуса Христа» (1-е Солунян 5, 9). Наступні слова Апостола Павла є підтвердженням того, що він, окрім радості, переживав й інші почуття: «Тому втішайте один одного [цими словами]». Апостол мав на увазі слова про день Господній, про те, що ми будемо завжди перебувати «з Господом». А втіху потребують люди, які страждають і зазнають смуток … «Всевишній наш Господь дає у серце радість та миру для душі» (з російськомовного пісенника № 170).

Дякуємо тобі, Апостоле Павле

Джерело: Часопис «Наша ciм’я» випуск 5, травень 2022