Cудові вироки в Україні виносяться «іменем України», у Німеччині – «іменем народу», а в Австрії – «іменем республіки». Це свідчить про те, що вироки виносяться не волею свавільного чи гнівного правителя і не за бажанням жадібної чи багатої людини, а виключно іменем народу, носієм верховної влади. За цим стоїть правове забезпечення людини, яка має рівні права перед законом і судом, а також судова система, у якій максимально панує справедливість.
Для співжиття людей і забезпечення миру дуже важливо чітко регламентувати, як і ким вершиться правосуддя. У стародавні часи старійшина племені одноосібно або в союзі з іншими главами родин вершив правосуддя за неписаними правилами. У народі Ізраїлю законодавство, яке було дано Богом на горі Синай, поклало початок писемному праву. Згодом упродовж багатьох століть записувалися дедалі точніші визначення того, що є правильним, а що ні; та як і за яке порушення слід судити.
Тепер перейдемо на рівень міжособистісних стосунків. Нам, людям, властиве тонке й спонтанне відчуття небезпеки й загрози. Без нього нам годі обійтися. Уявімо собі далеке минуле. Група людей спить у печері. Біля входу щось тріснуло. За лічені секунди вони схоплюються і захищають себе від ведмедя, лева чи будь-якої ворожої групи людей. Така стратегія виживання досі притаманна нам, людям, хоча ми рідко вдаємося до неї. При найменшому подразнику з'являється реакція оцінювання чи судження. І ми, наскільки це можливо, даємо прискіпливе судження та оцінку не тільки тому, що становить для нас небезпеку чи загрозу, а й буквально всьому. Десь жінка-політик наважується вийти на п’єдестал, маючи пару зайвих кілограмів, що не відповідають нормі, і на неї негайно обрушується потік бруду, який безсоромно засуджує її. «Жирна корова». І це ще безневинне засудження. Ще інший політик у присутності людей допускає велику помилку, і ось в Інтернеті лунають погрози його життю, на які він заслуговує. Однак, не піднімаймо так високо планку: якийсь автомобіліст на декілька секунд замислився і вчасно не рушив на зелене світло світлофора. Його одразу ж засуджують, називаючи «чайником». Сусідка не привіталася з нами, й у відповідь лунає вердикт: «Зазнайкувата коза». Хоча вона щойно довідалася про те, що її онук потрапив в аварію.
Ми щодня безперервно даємо оціночні судження, навіть не помічаючи цього. Хоча всі ми знаємо про недвозначний заклик Христа: «Не судіте, щоб вас не судили» (Від Матвія 7,1). Сучок в оці брата, який непокоїть нас настільки, що хочеться його витягнути, хоч у нашому оці – колода. Це знайоме усім нам. Відповідь Ісуса на питання обвинувачів, які вважали, що їхня вимога побити повію камінням підтверджена Мойсеєвим законом, змушує також нас замислитись: «Хто з вас без гріха, — нехай перший кидає у неї камінь!» (Від Івана 8, 7). Навіть якщо ми впевнені у своїй правоті, то, перш ніж судити, маємо запитати у своєї совісті. Слова Ісуса: «…бо яким судом судите, таким і вас будуть судити» (Від Матвія 7,2) – це не погроза, а цілком передбачуваний наслідок наших учинків перед Богом, єдино праведним.
Джерело: Часопис «Наша ciм’я» випуск 6, червень 2022
